Придбати брата

Роздуми над Божим Словом на ХХІІІ Звичайну неділю, рік А

Вісімнадцятий розділ Євангелія від Матея регулює життя у християнській спільноті. Бачимо, що навіть у перших християн — наочних свідків та безпосередніх слухачів Ісуса Христа — було чимало проблем у щоденних стосунках. Господь не покликав ідеальних людей; Він прагне, щоб ми терпеливо будували спільноту братів та сестер в Ісусі Христі.

Кожен гріх руйнує спільноту з Богом і з людьми. Гріх завжди розділяє, віддаляє та протиставляє. Його сутність — це бути «проти», як це описано сьогодні в Євангелії: якщо згрішить твій брат проти тебе, піди й докори йому віч-на-віч. Отже, коли гріх віддалив двох людей, — необхідно насамперед наблизитись до іншого як до брата, щоби поглянути один одному у вічі. Це прояв близькості й любові, яка усе перемагає: Браття: нікому нічого не будьте винні, за винятком любові одне до одного (Рим 13,8). Любов — це найперше, що ми повинні один одному повернути.

Відомо, що коли хтось занедужав, таку людину потрібно відвідати і будь-яким чином допомогти їй повернутися до здоров’я: Це свідоцтво правдиве. Ради цієї причини докоряй їм суворо, щоб у вірі здорові були (Тит 1,13). Така повинність у любові для кожного, хто слідує за Христом. Тому сам Ісус каже сьогодні: Піди! —щоб побачити свого брата…

Грецьке дієслово елéнхо означає «докоряти», однак воно має ще інше значення: «виявляти», або «приносити на світло». Кожен гріх позбавляє світла, а тому необхідно його повернути тому, хто заблукав у темряві: Усе ж те, що докоряється, стає у світлі явним, а все, що виявляється, стає світлом. Через це то й говорить: сплячий, вставай, і воскресни із мертвих, і Христос освітлить тебе! (Еф 5,13). Потрібно усвідомити, що без спасенного докору навкруги буде тільки темрява та страх. І навпаки, коли віч-на-віч запалюється світло, тоді починає діяти Божий Дух: А як прийде [Святий Дух], Він світові виявить про гріх, і про правду, і про суд (Йн 16,8).

Спасенний докір — це велике надбання. Ісус продовжує навчати: Коли послухає тебе, ти придбав свого брата. Якщо хтось грішить — це жахлива подвійна втрата, бо один втрачає спасіння, а інший — свого брата. І навпаки, від спасенного докору має користь не тільки інший, але й ти сам отримуєш свого брата живим і здоровим: А веселитись і радіти треба було, бо оцей брат твій був мертвий і ожив, пропав був і знайшовся (Лк 15,32).

Але не завжди спасенний докір має негайний успіх. Що робити, коли інший не послухає віч-на-віч? Наодинці було найлегше прийняти докір, та коли з’являться двоє чи троє свідків — як це допоможе справі? А коли сказати ще й Церкві… чи не стане тільки гірше тоді, коли всі знатимуть провину?

Отож, коли докір відбувається віч-на-віч, як звернення до брата, тоді ми нагадуємо, що маємо одного Небесного Отця. При свідках, які підсилять попереднє слово, ми розуміємо, що ми всі впливаємо один на одного, що ми — не байдужі незнайомці, але належимо до спільноти віруючих: щоб поділення в тілі не було, а щоб члени однаково дбали один про одного. І коли терпить один член, то всі члени з ним терплять; і коли один член пошанований, то всі члени з ним тішаться (1Кор 12, 25-26). Але коли ми змушені звернутись до всієї Церкви, тоді усвідомлюємо, що маємо одну Матір, яка промовляє до своїх дітей.

А коли й Церкви не послухає, нехай буде тобі як язичник і митник… Це зовсім не перекреслення і не відкинення людини. Сам Ісус був названий приятелем митарів та грішників. Він зціляв також і язичників. Він завжди приймав грішника — але не його гріх. Він милосердився, але завжди казав: тож не гріши більше, щоб щось гірше тобі не сталось (Йн 5,14). Грішні справи людини не знайдуть жодної підтримки чи толерантності в Церкві: Не беріть участі в безплідних ділах темряви, а радше їх картайте (Еф 5,11).

Те, що відбувається у Церкві тут, на землі, має наслідки на цілу вічність: Воістину кажу вам: усе те, що зв’яжете на землі, буде зв’язане на небі; й усе те, що розв’яжете на землі, буде розв’язане на небі. Матір Церква навчає про те, що насправді пов’язує людину з Богом на землі, а від чого необхідно радикально відмежуватися. Церква отримала слово примирення і здатна поєднувати землю з небом, і людей між собою, як братів і сестер в Ісусі Христі: Бог у Христі примирив собі світ, поклавши в нас слово примирення (2Кор 5,19).

Та коли хтось закам’янив своє серце, як у Меріві, як у день Масси в пустині, де спокушали мене батьки ваші, випробовували Мене, хоча й бачили моє діло (Пс 95), тоді залишається витривала, однодушна молитва всієї спільноти Церкви про відкриття серця на Божий голос: коли двоє з вас на землі погодяться просити про будь-яку річ, яку лише просять, буде їм дано від Мого Отця Небесного. Адже де двоє або троє зберуться в Ім’я Моє, там і Я серед них!