Що таке добра смерть? Для сучасної людини, навіть релігійної, це поняття може здаватися дивним. Незважаючи на те, що для християнина смерть – це шлях до вічного життя, вона часто лякає нас. Пропонуємо вашій увазі святих, котрі своїм прикладом можуть навчити нас християнському ставленню до смерті та готовності прийняти її у мирі та з гідністю.
Фердинанд Кастильський
Кастильський король Фердинанд ІІІ був не лише палким оборонцем віри Христової від мусульман, а й людиною глибокої особистої духовності. Перед тим, як востаннє прийняти Святе Причастя, король наказав винести геть корону, скіпетр та інші атрибути його королівської влади. Цим він підкреслював, що перед обличчям Господнім є звичайною людиною, і що перед величчю єдиного істинного Царя велич земної влади – ніщо. Для того, аби гідно прийняти Ісуса, він вбрався у найкращу білу одіж, розшиту золотом. З мотузком на шиї — символом смирення та покаяння — Фердинанд преклонив коліна перед хрестом та розкаявся у всіх своїх гріхах від юності до останніх днів. Останніми словами короля перед смертю було звернення до усіх присутніх: «Співайте Te Deum» – під звуки цього гімну він і відійшов до Господа.
Анджела з Фоліньйо
Анджела була звичайною жінкою, дружиною і матір’ю, чиє життя було далеким від взірця святості. Вже у зрілому віці вона пережила навернення – і за короткий час після цього Бог покликав до себе всю її родину: матір, чоловіка і п’ятьох дітей. Інша жінка на її місці впала б у відчай, однак Анджела спромоглася побачити у смерті своїх найдорожчих Божу волю, і цілковито заповнити Богом пустку, що утворилася в її душі. Вона приєдналася до світського францисканського ордену, а згодом заснувала власну монашу спільноту. «Немає ні батька, ні матері, ні сина, ні будь-якої іншої людини, яка б могла обійняти того, кого любить, із такою великою любов’ю, як та, якою Бог охоплює душу», – писала вона. На Різдво 1308 року вона сказала своїм послідовникам, що скоро відійде до Господа. Перед смертю вона мала видіння, у якому Ісус пообіцяв їй особисто прийти по неї в останню хвилину. Довірившись Його волі, свята Анджела мирно померла уві сні.
Павло від Хреста
Засновник Конгрегації Страстей Господніх (пасіоністів) крізь усе своє життя проніс поняття «містичної смерті», натхненне Хресною смертю Ісуса. Зректися всього, що не є Богом, дозволити всьому земному вмерти в душі для того, аби Бог міг у повноті явити Себе та свою любов – таким було прагнення Павла. «Вмирати – це радше солодко, ніж гірко. Смерть – це лише позбавлення життя, що його відбирає у нас той самий Бог, який його дав» – говорив він. Коли святий Павло відчув, що земне життя його добігає кінця, він попросив узяти Євангеліє і прочитати йому Страсті Господні. Присутні згадують, що у хвилину смерті обличчя святого Павла було осяяне божественним світлом – так, ніби він уже бачив перед собою Царство, якого так прагнув.
Каміл де Лелліс
Святий Каміл заснував власне згромадження, члени якого разом зі звичайними трьома чернечими обітницями складали ще й четверту – самовіддано служити хворим, у тому числі і тим, з якими ніхто не хотів мати справу через страх заразитися. Вони також опікувалися безнадійно хворими, полегшуючи їхні страждання і допомагаючи відійти з миром, через що їх називали «отцями благої смерті». Сам Каміл передчував, що помре у конкретний день – 14 липня 1614 року, у день пам’яті святого Бонавентури. Напередодні він обмежив себе у спілкуванні з іншими, сказавши: «Людина вмирає лише раз, і я мушу добре підготуватись до смерті, тому сподіваюся зробити це з допомогою мого Господа». Коли лікар питав його про самопочуття, він відповідав: «я чекаю, коли Бог покличе мене». Свій останній день святий Каміл розпочав з участі у Месі, сказавши, що це буде останнім, що він почує. Після Меси він з молитвою став очікувати вечора, щоб нарешті відпочити на небі з Христом.
Домінік Савіо
Коли чотирнадцятирічний Домінік, учень святого Джованні Боско, захворів на запалення легень, всі були переконані, що хлопець виживе. Однак сам Домінік був упевнений, що помре, і очікував своєї смерті у мирі та спокої. За життя він усіма силами прагнув до святості, тому смерть не викликала у нього ні страху, ні жалю – лише радість від того, що скоро він споглядатиме Царство Небесне. Він готувався зустріти смерть гідно і спокійно, тому наполіг на тому, аби йому уділили останні Таїнства. У свій останній день земного життя він попросив батька помолитися з ним про добру смерть. «До побачення, тату, до побачення… О, які чудові речі я бачу!» – промовив він наостанок.
Бернадетта Субіру
Свята, якій являлася сама Богородиця, прожила своє недовге життя дуже скромно. Їй не подобалася увага, яку приділяли її особі, про що вона одного разу сказала: «Діва скористалася мною як мітлою для того, щоб прибрати пил. Коли роботу скінчено, мітлу знову ставлять за двері». Присвятивши своє життя служінню Богородиці, Бернадетта зрештою відійшла до Бога з вервицею в руці під час молитви Розарію. «Свята Маріє, Мати Божа, молись за мене, бідну грішницю, бідну грішницю», – сказала вона перед тим, як назавжди заплющити очі.
Максиміліан Марія Кольбе
Святий Максиміліан Кольбе, що загинув в Аушвіці, сам з готовністю виступив назустріч смерті, прийнявши рішення віддати своє життя заради іншого і тим справдивши власні слова: «Не забуваймо, що Ісус не тільки страждав, але й воскрес у славі; так ми теж йдемо до слави Воскресіння через страждання та Хрест». Коли з блоку, у якому жив отець Максиміліан, зник в’язень, розлючене керівництво концтабору вирішило скарати на смерть десятьох випадкових людей – як знак того, що чекатиме на кожного, хто спробує втекти. Почувши, як плаче через розлуку з родиною один з приречених, священник попросив убити його замість цього чоловіка. Жертва отця Максиміліана виявилася не марною – врятований ним в’язень вижив серед жахіття концтабору, повернувся додому, і у 1982 році особисто був присутній на канонізації свого рятівника Папою Йоаном Павлом ІІ.
фінансово.
Щиро дякуємо!
