Римо-катол.: 3 лютого (довільний спомин)
Святий, про якого мова, знаний також під іменем Ансґар (обидва імені — германського походження, Ансґар означає «володар списа», «списоносець»). Він народився 8 вересня 801 року в м. Ам’єні, на півночі сучасної Франції, у шляхетській родині. Є припущення, що походженням це була саксонська родина, яка переселилася до Франції. Майбутній святий вже змалку був знайомий із чернечим життям: після ранньої смерті матері виховувався у бенедиктинському абатстві в Корбі як учень монастирської школи. А підрісши, сам став ченцем цього ж абатства. Чим було викликане таке рішення? Навряд чи тепер можливо відповісти на це питання. Скоріш за все, молодому Ансґарові сподобався стиль життя бенедиктинців, хоча є передання, що на такий крок його надихнуло видіння покійної матері у присутності Пресвятої Діви Марії. Але хай би які були мотиви — подальше життя Оскара показало, що його рішення не було помилковим.
Він був здібною людиною, і це не залишилося поза увагою настоятелів: юнак, якому ледве виповнилось (а може, навіть, ще й не виповнилось) двадцять років, сам став учителем у тій школі, з якої почалось його знайомство з чернечим життям. А 822-го (за іншими відомостями — 823) року разом із групою інших монахів-бенедиктинців він вирушив до Вестфалії. Там на березі Везера вони заснували новий монастир, у якому Оскар також став учителем монастирської школи, а згодом — настоятелем.
827 року конунг Південної Ютландії (інші джерела називають його королем Данії) Гаральд Клак звернувся до імператора Людовика І Побожного з проханням прислати християнських місіонерів у його країну. Самого Гаральда з родиною і 400 вояками його дружини охрестили в Майнці роком раніше. Ансґар очолив групу місіонерів-бенедиктинців, які вирушили в Данію. Там, однак, вони зіткнулися з запеклим опором із боку поганських можновладців. Пробувши в Данії півтора року, Ансґар повернувся до імператорського двору.
Крім спротиву євангелізації, причиною повернення могло бути й те, що конунг-християнин Гаральд Клак, укотре втративши владу в ході безупинних усобиць, сам пішов на службу до Людовика І. Але зусилля, докладені місіонерами, не були даремними. Дехто з данців прийняв хрещення, було збудовано перший у цій країні християнський храм у Хедебю, засновано школу для хлопчиків. Отже, не дивно, що коли імператор отримав прохання прислати місіонерів — цього разу від представників шведського короля Бйорна, — він знову вислав Ансґара.
Разом із помічником, Вітмаром, він прибув до Швеції, де у місті Бірка, що на острові Б’єрке на озері Меларен, утворили першу малу християнську спільноту. Там же, у Бірці, постав перший на шведській землі християнський храм. До речі, назва міста Бірка вперше у письмових джерелах згадується саме в життєписі св. Оскара. Там святий прожив близько шести місяців, проголошуючи Добру Новину людям по берегах озера Меларен. Як і раніше в Данії, місійна діяльність наштовхнулась на значні труднощі. Пробувши у Швеції загалом близько двох років, Оскар повернувся — і майже одразу був призначений єпископом новоутвореної дієцезії зі столицею в Гамбурзі. А невдовзі отримав від Папи Григорія IV титул архієпископа та призначення легатом у Північних країнах.
Ще одним напрямком його діяльності стала християнізація мешканців Шлезвіга-Гольштинії — північних земель сучасної Німеччини. І хоча цю справу всіляко підтримував імператор, у той час вона не принесла великих плодів. Однією з причин сучасні історики називають напад данців на Гамбург у 845 році, внаслідок чого місто було майже повністю знищене.
Саме з цією подією в деяких джерелах пов’язується рішення імператора призначити Оскара єпископом Бремена. Хоча насправді це було пов’язано не з розгромом єпископської столиці, а зі смертю бременського єпископа. Однак проти цього рішення виступили як митрополит Кельнський (Бременська дієцезія входила до Кельнської митрополії), так і сам Папа. Тому посісти єпископський престол Оскар зміг тільки 858 року. А 864 року очолювану ним дієцезія папа Миколай І своїм рішенням вивів зі складу Кельнської митрополії та приєднав до нової церковної провінції в Гамбурзі. У Бремені св.Оскар завершив будівництво кам’яного собору, заснував три монастирі. За життя він вирізнявся глибокою побожністю, відданістю молитві, вчинками милосердя. А ще він боровся проти работоргівлі.
Але головне, чому присвятив себе св.Оскар, була євангелізація Півночі Європи — тоді ще поганських Данії та Швеції. Перебуваючи на єпископському престолі, він наполегливо висилав туди місіонерські групи, відряджав на проповідь Євангелія своїх друзів Ґаутберта й Нітгарда, та й сам не раз виїжджав у ті краї, щоб виконувати місіонерське служіння. Саме завдяки йому у 852-253 роках навернувся і прийняв хрещення шведський король Олаф. Святий Оскар охрестив також і короля Ютландії Ерика. Під час місійних подорожей св.Оскар доручав безпосереднє керівництво дієцезією своєму вікарію св. Рімбертові, який потім став його наступником у єпископстві. Саме завдяки йому нам відомо про життя і діяльність св. Оскара: він уклав життєпис Святого «Vita Ansgarii».
Своє земне паломництво Оскар завершив у Бремені 3 лютого 865 року. Й відразу був оточений таким ушануванням, що вже через два роки папа Миколай І долучив його до почту святих. Найкращу характеристику святому дав його учень і біограф св. Рімберт: «Зовні він був апостолом, а всередині — монахом». Реліквії св.Оскра зберігались у Гамбурзі і до часів реформації, коли їх було віддано землі, не розклалися.
Нині св. Оскара вшановують як покровителя Швеція та місто Гамбург. У Гамбурзі й Копенгагені йому поставлено пам’ятники. А у шведській Бірці (нині в цьому містечку, зарахованому до числа пам’яток Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО, ніхто не живе — мешканці залишили його ще у Х столітті) на його честь установили великий хрест.
В іконографії, щоб підкреслити географію його місіонерства, св. Оскара часто зображують у хутрах поверх єпископських шат.
фінансово.
Щиро дякуємо!
