Богослужіння Хресної Дороги у Шаргороді, в санктуарії Страстей Господніх у п’ятницю 24 вересня 2021 р. очолив єпископ Леон Дубравський, ординарій Кам’янець-Подільський.
Вітаючи парафіян, прочан, гостей і служителей цієї Євхаристії, настоятель парафії св. Флоріана о. Бенедикт Свідерський OFM згадав, що цього року всі події у парафії відбуваються в контексті 425-річчя консекрації храму.
— Вперше вітаємо тут о. Миколу Лучка як єпископа, — звернувся він до владики-помічника Мукачівської дієцезії. — Ми дуже раді, що ви відгукнулися, і після того як кілька років тому проповідували нам реколекції, тепер уже як єпископ хочете розділити з нами радість молитви до Господа Бога.
Також отець настоятель привітав «невидимих» служителів цього дня — священників по конфесіоналах. «Якщо хочете насправді уповні взяти участь у Євхаристії, то висповідайтеся» — заохотив він згромаджених у храмі. На цю Службу Божу і Хресну Дорогу зібралися прочани, що з’їхалися з різних міст дієцезії, зокрема з Шепетівки, Бара, Хмільника, Житомира, Віньківців, Мурафи, Городківки, Вінниці, Юхимівки, Браїлова, Полонного, Розкоші, Баранівки, Кам’янця-Подільського, Чечельника…
— Кожний приїхав із якимось наміром, про щось просить. А я прошу Бога, щоб вислухав ваші молитви і задовольнив ваші потреби, — сказав, розпочинаючи богослужіння, єпископ Леон.
Запрошений спеціально для виголошення проповіді у цей день єпископ Микола Лучок зазначив:
— Сьогоднішнє Євангеліє каже, що Ісус має «багато страждати». І Він це каже після того, як Петро визнає в Ньому Месію, Спасителя. Коли Петро це каже, Ісус відповідає: так, Я — Спаситель, але Я маю багато страждати.
Дивіться, який контраст, дивовижний: Спаситель світу смиренно і в мирі приймає страждання. Великі страждання. Син Чоловічий має «багато страждати». Тоді Ісусові було 33 роки… Якщо Йому було 33, коли Він помер, то я Його вже пережив на 14 років, а багато з вас іще набагато більше Його пережили. Чоловік у розквіті сил помирає, а можемо навіть сказати — віддає своє життя. Бо міг би втекти — Петро Йому пропонував. Коли Ісус казав «Іду в Єрусалим» — ситуація вже дуже загострилася, і Петро Йому каже: не може з Тобою такого бути! В іншого євангеліста це записано. І тоді Ісус каже до Петра: відійди від Мене, сатано, бо ти противник того, що є Божою волею, а підсовуєш мені свою, людську, ба навіть диявольську пропозицію — втекти від страждань.
Що ще дуже важливо: Бог не творив страждання ані смерті. Бог не хоче, щоб ми страждали. Він створив цей світ, щоб ми раділи життю. Страждання стало наслідком гріха. Ісус сьогодні показує, що Він не втікає від страждань, а коли настає час на страждання, різного роду страждання, — то Він його приймає.
Ісус приймає страждання, не втікає від нього, не шукає кращого життя. Це велика таємниця життя людини: в мирі, в довірі зустріти страждання. Не нарікати. Можна навіть сказати, не благати Бога. Хоча Ісус каже: Отче, якщо можливо, забери від Мене ці страждання. Але якщо ні, то нехай буде Твоя воля. Ісус розпізнав, що Йому не потрібно втікати. Потрібно залишитися в Єрусалимі.
На Ісуса треба подивитися як на людину, яка приймає життя на землі в його цілісному вигляді. Тобто Він приймає життя як дар Божий. Тому ми тішимося, коли діти зачинаються, коли родяться. Життя — це дар. Життя не створене для страждання. І нам потрібно тішитися життям: рухом, тілом, почуттями, стосунками — це частина нашого життя. Ми покликані розвинутися, служити, реалізувати наше життя, щоб місія, яку Бог вклав у наше життя, була сповнена. Щоб чоловіка виросли, знайшли свою пару, виростили діточок, кого в монастир, кого у священники… Ісус приймає свою місію. Хоча Його діяльність — як священника — тривала тільки три роки! Він не заламує рук: о, тільки три роки! Я ось видав тільки три книжки. Можна би було сказати: все, пора на твій час, це вже як три Євангелія.
Наше життя — це не лише страждання. Але страждання пов’язане з гріхом, а через гріх увійшли хвороби, смерть, спокуси. Диявол підбурює нас робити те, від чого страждаємо і ми, й інші люди. Коли ми з цим стикаємося, треба вміти це прийняти. Повнота життя на землі полягає в умінні прийняти все в мирі. Є таке страждання, яке є частиною мого життя, і якщо я його не прийму, то втечу, а якщо втечу — то втечу від того, щоби прожити своє життя у повноті. Тому що страждання і смерть — це не останнє слово. Коли Ісус говорить про страждання, Він каже: Мене вб’ють, але на третій день Я воскресну. Він воскресає і живе.
Чому Ісус не боїться страждань і смерті? Бо це не кінець. Отут наша сила. Та людина, для якої земне життя це кінець, не живе силою воскресіння, вона боїться страждання. Людина, яка живе вірою в своє безсмертя, не боїться страждання, хоча це непросто — приймати життя з його стражданнями.
Для нас Ісус сьогодні є взірцем життя у повноті. Кожний з нас на різному етапі має взірець, щоби прийняти життя, переживати і відпускати це земне життя. Пережити це страждання і розкритися у житті вічному, в тайні воскресіння. Нині, в цей дивний час, коли коронавірус забирає життя людей, — і нещодавно двоє священників, 42 і 52-річний, пауліни у Кам’янці-Подільському, віддали своє життя і прийняли смерть, прийняли страждання, пов’язані з цією хворобою і наслідками людського гріха, — нині для нас важливо жити не страхом, а надією, і готовністю, як прийде наш час страждати, — прийняти це. І, приймаючи це страждання, жертвувати його. Якщо ми з’єднані з Ісусом і віримо у вічне життя, то будемо керуватися не страхом, але вірою.
Думаю, що кожен з нас — ми вже два роки ходимо з цією хворобою, — не один раз задумувалися, гадаючи, чи готовий я померти. Мудрі духовні люди завжди нас учили жити так, якби ти мав жити сто років, але бути готовим відійти будь-коли. Жити так, ніби маєш жити 100 років, дарувати себе так, ніби маєш жити 100 років, але з готовністю, що кожний день може стати останнім і ми можемо постати перед Творцем.
Це тайна — жити так, ніби вже у вічності: бо жити в Богові, який вічний, це жити вічністю.
Підемо сьогодні Хресною Дорогою. Маємо дискомфорт від кепської погоди. Але ми приймаємо це страждання і випрошуємо Боже благословення для всіх, хто цього найбільше потребує: хто ще не навернувся, хто ще не пізнав Його милосердя і любов. Бо це найважливіше — щоби люди пізнали любов Божу, прийняли її у свої життя, прийняли життя і безсмертність. Про це просимо Святого Духа і жертвуємо всі свої труднощі на спасіння особливо тих, які Його ще не пізнали.
ХреснуДорогу очолив єпископ Микола. Єпископ Леон не міг бути на богослужіннях цього дня повністю: його запросили на відкриття Зали польської мови в Кам’янець-Подільському університеті ім. І. Огієнка. «Але духовно я завжди з вами, — зазначив ординарій. — А фізично я вже встиг пройти Хресну Дорогу: я був тут о пів на сьому ранку».
Владика Леон уділив благословення на завершення Євхаристії в санктуарії Страстей Господніх у Шаргороді.
фінансово.
Щиро дякуємо!
