Єпископ Харківсько-Запорізької дієцезії Павло Гончарук, до складу якої входять також окуповані території Донецької і Луганської областей, розповів СREDO про те, що відбувається у Харкові:
— Я єпископ, призначений бути у Харківсько-Запорізькій дієцезії, і тут моє місце. Якщо доведеться віддати своє життя — я не боюся, хай забирають. Це не найбільша моя цінність. Моя найбільша цінність — бути в єдності з Богом.
Я заявляю чітко і свідомо, що я цього не боюся. Хоча внутрішній страх є і хочеться жити. Але, якщо потрібно, то я на це готовий і прошу Бога про силу і міць на цю хвилину. Тому я залишаюся тут. Буду тут до кінця стільки, скільки Бог мені дозволить. Також готовий служити Таїнствами всім, хто цього буде потребувати. Якщо потрібно буде посповідати — я посповідаю кожну людину, яка прийде, — сказав єпископ Павло.
Як відомо, сьогодні вночі, 24 лютого 2022 р., Росія розпочала повномасштабний напад на Україну.
В інтерв’ю єпископ Павло Гончарук розповідає про небезпеку паніки та про те, як повинен діяти християнин:
— Я прокинувся від вибухів, які було досить добре чути. Для мене відомі ці всі звуки, бо доводилося приїжджати на передову.
Як не панікувати
— Потрібно собі сказати: «Так, це сталося. Є атака. Є небезпека». Потрібно перестати говорити й заперечувати «Та ні, не може бути. Нічого більше не буде». Страх — це не погана емоція чи відчуття. Страх мобілізує до дій, які мають бути продуманими. Не можна діяти в паніці.
Перше, що не можна робити зараз — це кидати все й кудись бігти, утікати чи їхати. Потрібно дуже чітко все продумати й приготуватися до найгіршого. Необхідно звертатись до Бога, просити в Нього про порятунок. Варто весь час згадувати про Нього в молитві, спілкуванні й бути терпеливими, тому що можуть відбутись певні агресивні дії.
Що можна придумати? Атаки відбулися по всьому периметру нашої країни. Далі за цими місцями з’являються теж певні дії. Наші військові зараз активно захищають Батьківщину. Ми також маємо робити це через молитву, спільну мобілізацію й готовність до допомоги. Це наш обов’язок.
Ми маємо стати на захист Батьківщини
Під час справедливого захисту використовується зброя, а коли використовується зброя, тоді трапляється вбивство і порушення заповіді «Не вбивай». Лише тут слід зазначити, що за цей гріх несе відповідальність ініціатор, організатор і той, хто дав команду атакувати. Цією людиною безпосередньо є президент Росії, він головнокомандуючий. На нього й на тих, хто з ним бере участь у цій злочинній справі, лягає відповідальність.
Потрібно захищати своїх рідних. Коли Ісуса Христа вдарили, то Він не опустив голову й не мовчав, а тільки запитав: «Чому ти мене б’єш?» Господь нас не закликає до агресії й християнство не закликає до того, щоб атакувати й входити на територію іншої країни. Ми маємо захистити своє право на життя й право бути вільною людиною.
Християнин має бути відкритим і не перебувати осторонь. Ти не мусиш брати зброї, але можеш взяти участь у чомусь іншому: стояти на охороні, допомагати там, де організація вимагає великої кількості людей, можливо, піти на швидку, в лікарні. Таким чином ми стаємо на захист своєї Батьківщини як волонтери. Якщо ми розуміємо, що відбувається, і все називаємо своїм ім’ям, тоді будемо розуміти, що робити. Коли прийде страх, він перейде в конструктивну дію, яка зрештою принесе відповідні позитивні кроки.
Церква залишається з людьми
— Ще два місяці тому ми проговорювали конкретні дії. Також на деканальних зустрічах для священників ми розповідали про подальші кроки. Деякі священники виїхали у відрядження або зараз перебувають в інших місцях України, але решта знаходиться на місці й сказали, що планують залишитися разом із людьми. Курія також залишається. Я буду проявляти любов до кожної людини й надаватиму допомогу духовно. Це моя місія. Я дякую Богу за те, що є священики, котрі залишаються, а також віряни, монахи й монахині. Оскільки я залишаюся тут — все залишається і ми нікуди не збираємося виїжджати.
фінансово.
Щиро дякуємо!
