За пів року у Польщі народилося понад 3 тисячі українських діток, чиї мами мусили тікати від війни. Серед них – вінничанка Валерія Сосновська, котра потрапила до Варшави на п’ятому місяці вагітності. Так сталося, що прихисток вона знайшла у Домініканському монастирі. Тож коли на світ з’явився маленький українець, молода мама навіть не розглядала варіантів імені – однозначно Домінік.
Що допомогло жінці долати труднощі на новому місці та як отці-домініканці няньчать новонародженого мешканця монастиря – у матеріалі ua.pl.
З дому Валерія виїхала на початку березня – одразу після того, як росіяни обстріляли аеропорт, що під Вінницею. До Варшави діставалася три дні – спочатку до Львова і далі до польської столиці. Поки знайшла прихисток у монастирі, довелося поневірятися по тимчасових помешканнях, де вагітній жінці не завжди було зручно перебувати.
– Був момент, коли вже думала, що ночуватиму на вокзалі, навіть дізнавалася, де там можна зупинитися, – розповідає Валерія. – Однак випадково від знайомих почула про місце для біженців у Домініканському монастирі. Думала перебути тут хоча б декілька днів, а вийшло так, що лишилася на місяці.
Роботу знайшла за декілька днів, бо знала мову
У Варшаві жінка одразу почала шукати роботу. Каже, це було нескладно, бо вона володіє польською. Тож влаштуватися в один із місцевих супермаркетів вдалося за декілька днів.
– Раніше я жила у Польщі впродовж двох років. В Україну повернулася у 2020-му. Маю карту постійного перебування (karta stałego pobytu – ред.), тож на виплати, призначені для українських біженців, розраховувати не можу. Тому з пошуком роботи не затягувала, – каже Валерія. – Роботодавці насамперед запитували, чому я так добре говорю польською, друге питання – на якій підставі тут перебуваю. Власне, знання мови якраз і допомогло швидко знайти роботу.
Працювати доводилося тяжко і часто допізна. Бувало, що вагітна Валерія поверталася з роботи вже після опівночі. Тому монахи переконали її покинути роботу, запевнивши, що всіляко допомагатимуть.
Домінік – той, що належить Господу
Коли до пологів лишався місяць, підтримувати Валерію приїхала її мама. Разом вони радилися, яке ж ім’я обрати для хлопчика. Хотілося, щоб воно не лише гарно звучало, але й мало свою історію. Оскільки молоду маму прихистив Домініканський монастир, котрий розташований на вулиці Домініканській, то й сумнівів не виникло – новонародженого назвуть Домініком. На честь засновника Ордену Проповідників, який також називають орденом домініканців, і покровителя парафії, що при монастирі.
До слова, святий Домінік вважається заступником несправедливо оскаржених, безплідних, вагітних і породіль. Католицька церква щороку згадує його 8 серпня. Власне, за п’ять днів до цієї дати – 3 серпня – і народився український Домінік. «Той, що належить Господу» – таке значення має його гарне ім’я.
Як розповів отець Даріуш Чайковський OP, домініканець, котрий опікується українськими родинами, що знайшли прихисток у монастирі, брати тішаться появою маленького мешканця і можливістю йому допомагати.
– Це велика радість для нас усіх! – каже о. Даріуш. – Ми чекали на Домініка, отці монастиря не раз запитували, коли Валерії час народжувати. Незадовго до того дня я відвіз її до лікарні, але тоді виявилося, що поки зарано, і ми повернулися, – усміхається священник, заглядаючи до кріселка, де «агукає» немовля.
– Коли Валерія народжувала, ми з її мамою телефонували і запитували: «Чи вже? Чи вже?» Згодом разом забирали Валерію з Домініком з пологового будинку до монастиря, я сидів у залі очікування з переноскою для дитини, – згадує священник. А також підтверджує, що такої історії ще не було. – Домініканський орден існує 800 років і, наскільки мені відомо, ми ще не мали немовляти в домі.
Отець Даріуш жартома запевняє, що Домінік – дуже ґречний хлопчик: коли приходять гості, поводиться чемно, щось тихенько собі лепече, але ночами мамі спати все-таки не дає.
– Я щиро вдячна отцям Дареку і Матеушу за те, як вони турбуються про нас, – каже молода мама. – Для нас з Домініком тут облаштували кімнату з усіма зручностями. Коли ми повернулися з пологового, тут скрізь були повітряні кульки та яскраві дитячі наліпки з малюнками та написами типу «It’s a boy».
Більшість речей для немовляти надали небайдужі поляки, решту придбали на зібрані монастирем гроші.
Додому ще дуже рано
Нині Валерія зайнята лише сином – щотижня відвідують лікарів, готуються до щеплень. Каже, медики тут уважні, консультації – безкоштовні.
Про повернення додому молода мама поки не думає.
– Вертатися зараз страшно. Особливо після того, як у липні росіяни знову вдарили ракетами по центру Вінниці. Тому поки будемо тут. Якщо доведеться лишатися на довше, я б хотіла закінчити курси для барберів, щоб освоїти нову професію і мати кращий заробіток. Адже робота у супермаркеті малооплачувана, – ділиться планами Валерія.
Попри труднощі, вона щаслива, що тут знайшлися люди, котрі підтримали у найскладніший час і готові допомагати й надалі.
«У вас завжди є, куди повернутися»
З початком війни монастир одразу почав приймати українців. Як розповів о. Даріуш, наміри були такі, щоб надавати тимчасовий прихисток тим, хто найбільше цього потребує, аби вони могли оговтатися перший час і спокійно знайти собі житло на більш тривалий термін.
Біженці лишалися у монастирі на декілька днів чи тижнів. Були й ті, хто мешкали тут довше. За всі місяці війни монастир прийняв понад сорок осіб. Наразі тут перебувають дві родини, включаючи сім’ю новонародженого Домініка.
Загалом, парафія, що при монастирі, допомагає значно більшій кількості українців. Волонтери римо-католицької церкви контактують одночасно і з біженцями, і з місцевими мешканцями, котрі готові прийняти людей у своїх домівках. Завдяки ініціативі домініканців українських біженців до себе прийняло понад сто варшавських родин.
Від українців часто можна почути, що поляки, котрі відкрили для них свої домівки, стали частиною української родини. І поляки зізнаються, як поріднилися з українцями за час спільного проживання. А коли українці вирішують повертатися додому, поляки кажуть: «Пам’ятайте, що в разі чого, ви завжди маєте, куди повернутися».
Окрім пошуку житла, у монастирі займаються також збором необхідних речей та завозять тим, хто залишається в Україні. Про це оголошують на Facebook-сторінці «Dominikanie Służew». Востаннє збирали іграшки та шкільне приладдя для українських дітей.
Текст: Оксана Матвіїва
Фото: Iryna Tereza Kordulewska / ua.pl
фінансово.
Щиро дякуємо!
