На дні Каховського водосховища знайшли печери монастиря

На дні Каховського водосховища, яке обміліло після  підриву російськими окупантами Каховської ГЕС, знайшли печери монастиря, де за легендою проходила «золота жила».

Декілька днів тому екс-глава Херсонської ОДА Борис Сіленков писав про ці печери і про сам Бізюківській монастир, розташований у селі Червоний маяк неподалік Херсона — пише РІСУ. Сіленков опублікував на своїй фейсбук-сторінці відео печер.

За словами екс-керівника ОДА, він тричі був у цьому монастирі і спілкувався з ченцями. Допомагав розкопувати верхні печери. А ось нижні печери залишалися до нинішнього часу затопленими водами «Каховського моря».

Сіленков каже, що згідно із легендою, в нижніх печерах проходила золота жила — монахи добували там золото. Більшовики навіть катували монахів, щоб ті вказали місце золотоносних рудників. Але ті мовчали.

Пройшло декілька днів, і знайшлися ентузіасти, які відшукали згадані Сіленковим печери.

Свято-Григорівський Бізюків монастир — це чоловічий монастир, який у минулому займав друге місце в Україні після Києво-Печерської лаври. В деяких джерелах можна прочитати іншу назву — «Таврійський Афон». Монастир назвали так за те, що під землею він має підземні ходи й печері, які в минулому використовували перші поселенці, щоб сховатися від кочових народів, а також козаки та християни, які хотіли усамітнитися.

Своєю історією Свято-Григорівський Бізюків монастир сягає далекого XVIII сторіччя, коли була перша згадка про нього. Офіційною датою заснування вважають 1804 рік, коли імператор Олександр І видав наказ про перетворення Новогригорівської пустелі в Бізюків монастир. До кінця XIX сторіччя монастир нараховував близько п’яти церков (Покровську, Григорівську, Трьох Святителів, Пантелеймонівську та Спаську) та Собор Вознесіння Господнього. Розписувати церкви приїжджали митці з Італії. Варто зазначити, що монастир став центром сільського господарства: тут вирощували пшеницю (врожаї були вищі, ніж в середньому по тодішній Херсонській губернії), виноград, з якого робили монастирське вино, велику кількість тварин та плодові сади.

У середині 1922 року з приходом радянської влади монастир припинив своє існування. Храми підірвали, а будівлі — зруйнували. Відновлення монастиря розпочалося аж 1992 року.

До наших час збереглося небагато — Покровський храм, ворота, зруйновані будівлі та печери. З початком Незалежності почалася довга історія відновлення монастиря. Він став місцем паломництва для багатьох християн з усієї України та світу.