У другій проповіді з нагоди Великого Посту проповідник Папського дому роздумував над тим, як Христос освітлює наше розуміння Бога.
У п’ятницю, 1 березня 2024 р., в залі Павла VI кардинал Раньєро Канталамесса виголосив для Папи та інших працівників Римської курії проповідь з нагоди Великого Посту, зосередившись над словом Христа: «Я — світло світу» (Йн 8,12). Цьогорічна тема проповідей кардинала Раньєро присвячена т. зв. великим «Я є» (Ego eimi), які Ісус проголосив у Євангелії від Йоана, пише Vatican News.
Світло, яке просвічує світ і об’являє йому Бога
Проповідник Папського дому зауважив, що вислів Ісуса: «Я — світло світу» перші християни одразу ж прийняли як одне зі своїх найулюбленіших означень Христа. Про це свідчать зображення Христа Вседержителя у стародавніх базиліках, де Він тримає в руках книгу, на сторінках якої написані ці слова: Ego sum lux mundi.
«Ісус — світло світу: для нас сьогодні це стало істиною, в яку ми віримо та яку звіщаємо; але був час, коли це було не лише істиною, але й пережитим досвідом — як іноді трапляється з нами, коли після відключення світла раптом відновлюється освітлення, або коли вранці, коли прочинимо вікно, нас заливає денне світло», — сказав проповідник.
Цей вираз Христа має два фундаментальні значення. Перше полягає в тому, що Ісус є світлом світу в тому сенсі, «що Він є найвищим і остаточним об’явленням Бога людству» (пор. Євр 1,1‑2). Крім того, новизна полягає в унікальному факті, що «той, хто відкриває, сам є об’явленням». Христос говорить від першої особи, а не від третьої, як це звучало за пророків. «1964 року дослідник медіа Маршалл Маклуен висунув знамените гасло: “Медіа — це повідомлення”, маючи на увазі, що засіб, за допомогою якого поширюється повідомлення, обумовлює саме повідомлення. Цей вислів унікальним і трансцендентним чином стосується Христа. У Ньому засіб передачі воістину є повідомленням; Посланець і є повідомленням!» — наголосив кардинал Канталамесса.
Друге значення, за його словами, — що Ісус є світлом світу в тому сенсі, що «Він проливає світло на світ, тобто відкриває світ самому собі; Він чинить так, що все бачить себе в належному світлі: таким, яким воно є перед Богом».
Єдність віри й розуму в людині
Зосереджуючись на першому значенні —Ісус як найвище об’явлення Божої істини, — проповідник вказав на конкурента Христового світла: людський розум.
«Дебати про віру і розум — точніше, про розум і об’явлення — потерпають від радикальних розходжень. Віруюча людина поділяє з атеїстом його аргументи розуму; атеїст не поділяє з віруючою людиною віру в об’явлення. Віруюча людина говорить мовою свого атеїстичного співрозмовника; атеїст не говорить мовою свого віруючого співрозмовника», — зауважив кардинал Канталамесса.
Саме тому найбільш чесною дискусією про розум і віру є та, «яка відбувається всередині однієї людини, між її вірою і розумом». У цьому контексті він навів історичні приклади людей, які мали однакову захопленість як розумом, так і вірою. Серед них — святий Августин, Тома Аквінський, Блез Паскаль та Джон Генрі Ньюман. «Кожен із них дійшов висновку, що найвищим актом людського розуму є визнання того, що існує щось вище за нього. Це також те, що найбільше облагороджує розум, бо вказує на його здатність вийти поза межі самого себе. Віра не протистоїть розумові, а закладає його існування, так само як “благодать будується на природі”», — відзначив кардинал Канталамесса.
Упередженість, яка впливає на визнання істини
Інше непорозуміння щодо діалогу між вірою і розумом полягає в переконанні, ніби віруючі не можуть бути об’єктивними, оскільки «їхня віра від самого початку нав’язує їм висновки, яких вони повинні дійти». Однак упередженість у вигляді попереднього висновку діє навіть сильніше у невіруючого вченого чи філософа, на що часто не звертають увагу. «Якщо вважається само собою зрозумілим, що Бога немає, що надприродного не існує і що чудеса неможливі, то висновок також визначений від самого початку», — вказав проповідник.
У цьому контексті кардинал Канталамесса навів приклад переконань Зиґмунда Фройда. «Знаючи погляди Фройда на реальність: чи міг би він визнати, що “загальнолюдська любов” Франциска Ассізького містила в собі надприродний компонент, який називається благодаттю? Звісно, ні, й фактично він робить її “похідною від тілесної любові”, — зазначив кардинал Канталамесса. — Святий Франциск, за його словами (цитую), “той, хто пішов далі за всіх у використанні любові на користь свого внутрішнього почуття щастя”. Іншими словами, він любив Бога, людей, все творіння і особливо — розп’ятого Христа, тому що це приносило йому задоволення і дозволяло почуватися добре!”»
Крім того, Проповідник Папського дому зауважив, що сучасна людина замість істини ставить найвищою цінністю прагнення до істини. «Причина цього досить проста. Поки ви перебуваєте на стадії дослідження — ви той, хто провадить гру, протагоніст; тоді як у присутності визнаної Істини у вас більше немає шансів і ви повинні виявити “послух віри”. Віра стверджує абсолют, тоді як розум хотів би безконечно продовжувати дискусію. Подібно до прекрасної Шехерезади з “Тисячі й однієї ночі”, людський розум завжди вигадує нову історію, щоб відтягнути свою капітуляцію», — сказав кардинал Канталамесса.
За його словами, є лише два можливі шляхи розв’язання напруження між вірою та розумом: або звести віру «до меж чистого розуму», або вийти за межі чистого розуму і «відчалити на глибінь».
Небезпека богослов’я, яке об’єктивує Бога
У контексті дискусії про віру і розум Проповідник Папського дому зазначив: перш ніж вона стане дебатами між віруючими та невіруючими, її мають вести самі віруючі (пор. 1 Кор 3,4‑5; 2 Кор 10,3‑5), оскільки «найгірший вид раціоналізму, насправді, — не зовнішній, а той, що всередині богослов’я». Йдеться, зокрема, про богослов’я, яке «дедалі більше відходило від сили Духа, покладаючись на людську мудрість».
«Сучасний раціоналізм вимагав, щоби християнство подавало своє послання діалектично, тобто в усіх аспектах піддавало його дослідженню та обговоренню, щоб воно могло вписатися в загальне, філософськи прийнятне зусилля загального і завжди дочасного розуміння людської долі та світобудови. Але при цьому звістка про смерть і воскресіння Христа підпорядковується іншій, як вважається — вищій інстанції. Це вже не керигма, а лише одна серед багатьох гіпотез», — вказав кардинал Канталамесса.
Небезпека такого підходу до богослов’я полягає в тому, що Бог об’єктивується, «стаючи не суб’єктом, із яким — або в присутності якого — ми говоримо», а об’єктом, про який говоримо. «Перший обов’язок тих, хто займається наукою, — бути нейтральним стосовно об’єкта свого дослідження; але чи можна бути нейтральним, коли маєш справу з Богом? Це було головною причиною, яка змусила мене в певний момент життя відмовитися від академічного викладання богослов’я і повністю присвятити себе проповідництву. Наслідком такого способу ведення богослов’я є те, що воно дедалі більше стає діалогом з академічною елітою свого часу, і дедалі менше — поживою для віри Божого люду», — поділився спогадами Проповідник Папського дому. За його словами, вийти з цієї ситуації можна тільки через молитву — «розмову з Богом, ще до того, як говорити про Бога». У цьому контексті кардинал процитував монаха, який сказав: «Якщо ти богослов, ти будеш по‑справжньому молитися; а якщо ти по‑справжньому молишся, то будеш богословом».
«У цьому також допомагає споглядання і наслідування Богородиці. Вона ніколи не мала нічого спільного з абстрактними уявленнями про Бога та свого Сина Ісуса, а лише з їхньою живою реальністю», — додав кардинал Канталамесса.
Світло, яке проливає світло на світ
Говорячи про друге значення вислову: «Я — світло світу», проповідник зазначив, що Ісус проливає світло на всі речі світу, подібно до того, що робить сонце щодо землі: «Сонце не виявляє себе, але освітлює все, що є на землі, і дає бачити все у належному світлі». В цьому контексті кардинал вказав на другого конкурента Ісуса та Євангелія — світ, який спонукає нас бачити все у його світлі (пор. 1 Йн 2,15‑16). «Небезпека пристосуватися до цього світу в релігійній та духовній сфері є еквівалентом того, що в соціальній сфері ми називаємо секуляризацією. Ніхто (а тим більше я) не може сказати, що ця небезпека не нависла над ним або нею. Вислів, який приписують Ісусові в одному з давніх неканонічних джерел, стверджує: “Якщо не будете постити від світу, то не відкриєте для себе Божого Царства”. Це найнеобхідніший на сьогодні піст з усіх: піст від світу», — підкреслив кардинал Канталамесса.
За його словами, світ є створений і улюблений Богом, що також означає постійно виходити назустріч людям, особливо «бідним, останнім, стражденним». Однак необхідно відокремити себе від самого принципу, який керує світом, — егоїзму. «Перш ніж це станеться в ділах, зміна повинна відбутись у способі мислення», — зауважив проповідник, вказуючи на слова апостола Павла про «обновлення розуму (пор. Рим 12,2).
«Дух світу» діє як комп’ютерний вірус
Продовжуючи роздумувати над «світовізацією», кардинал Канталамесса зазначив, що причин світськості є багато, але головна з них — це криза віри. «Саме віра є основним полем битви між християнином та світом. Саме завдяки вірі християнин стає “не від світу”. У моральному сенсі “світ” — це все, що протистоїть вірі», — сказав він.
Дух світу (пор. Еф 2,1‑2) є прямим антагоністом «Божого Духа». «Створюється дух великої історичної інтенсивності, — пише екзегет Генріх Шлір, — від якого людина навряд чи може звільнитися. Людина дотримується загального духу, вважає його самоочевидним. Діяти, думати чи говорити щось проти нього вважається безглуздям або навіть несправедливістю чи злочином. Тоді людина більше не наважується дивитися на речі та ситуації, а особливо на життя, інакше, ніж [цей дух] їх подає… Його особливість — інтерпретувати світ і людське буття по‑своєму», —сказав кардинал. Цей феномен означує те, що називають «пристосуванням до духу часу».
Кардинал Канталамесса зазначив, що вирішальну роль у цьому переважно відіграє громадська думка та віртуальні засоби масової комунікації. Ба більше, він виокремив той факт, що їдучий вплив «духу світу» сьогодні діє як комп’ютерний вірус. «Він проникає в нас тисячами каналів, як повітря, яким ми дихаємо, і, потрапивши всередину, змінює наші оперативки: модель “Христос” замінюється моделлю “світ”. Світ теж має свою “трійцю”, своїх трьох божків, або ідолів для поклоніння: задоволення, влада, гроші. Ми всі засуджуємо ті лиха, які вони створюють у суспільстві; але чи впевнені ми, що самі, хоч і в малих речах, маємо від них імунітет?» — риторично запитав проповідник.
Нашою найбільшою втіхою в цій боротьбі зі світом довкола і світом всередині нас є усвідомлення того, що «Христос, воскреслий, не перестає молитися до Отця за нас тими словами, якими Він прощався зі своїми апостолами», просячи зберегти своїх учнів від лукавого (пор. Йн 17, 15‑20).
фінансово.
Щиро дякуємо!
