Ісус є Хліб Вічного Життя не тільки з огляду на те, що Він дає, але також — і передовсім — з огляду на те, Хто Він є. Слово і Таїнство залишаються тільки засобами; життя в Ньому становить мету.
На це вказав кардинал Раньєро Канталамесса у першій великопісній проповіді для Папи і Римської курії. Він зазначив, що цьогорічний цикл роздумів присвятить словам, у яких Ісус, кажучи «Я є», об’являє себе, — пише Vatican News.
У п’ятницю 23 лютого він зосередився на словах «Я — хліб життя».
«Ми замислюємося над запитанням: як і де споживається цей хліб життя? — сказав кардинал. — Відповідь Отців Церкви така: у двох місцях або ж у два способи — в Таїнстві та в Слові, тобто у Євхаристії та у Святому Письмі. Щоправда, були різні акценти. Дехто, як Ориген, а серед латинників — Амвросій, більше наголошували на Слові Божому. ‘Цей хліб, що його Ісус ламає, — писав св. Амвросій, коментуючи помноження хлібів, — містично означає Боже слово, яке, коли розділене, зростає. Він дав нас своє слова як хлібини, які помножуються в наших устах, коли ми їх смакуємо’. Інші, як Кирило Александрійський, підкреслюють євхаристійну інтерпретацію. Однак жоден з них не збирався говорити тільки про один спосіб споживання, виключаючи другий. Вони говорять про Слово і про Євхаристію як про два столи, накриті для нас Христом».
Проповідник Папського дому зазначив: також треба пам’ятати про те, яким чином Господь Ісус сам став Хлібом життя. Це вочевидь приводить нам на думку Страсті й смерть Господа Христа, а також притчу про зерно, яке мусить умерти, щоби принести щедрий плід. Цей образ говорить нам не тільки про долю самого Ісуса, але й про кожного з Його учнів. Це добре розумів Ігнатій Антіохійський, який, готуючись до свого мучеництва, сказав, що буде перемелений у зубах диких звірів. Водночас він згадував, що з «дикими звірами» зустрічався вже раніше, у своєму найближчому оточенні.
«Кожен з нас має у своєму оточенні ‘зуби диких звірів’, які його знищують, — сказав кардинал Канталамесса. — Августин сказав, що ми, люди, — ‘глиняні начиння, які ранять одні одних’: lutea vasa quae faciunt invicem angustias. Ми маємо навчитися того, щоб робити ці ситуації засобом для освячення, а не закам’яніння наших сердець, образ і жалощів до себе! Часто повторювана в наших монаших спільнотах максима [коротка думка] каже: Vita communis mortificatio maxima — ‘життя у спільноті це найбільше умертвіння’. Та не тільки найбільше, але також і найкорисніше і з наслідком найбільших заслуг, аніж численні інші умертвіння, які ми самі вибираємо. Ця максима стосується не тільки тих, хто живе по чернечих спільнотах, але й до кожної людської спільноти. Найвимогливішим чином, на моє переконання, вона реалізується у шлюбі, і треба захоплюватися шлюбом, який вірно триває аж до смерті. Присвятити все своє життя, день і ніч, щоб миритися з волею, характером, чутливістю та гримасами іншої людини, особливо в такому суспільстві, як наше, — є чимось великим; і якщо це буде прожите в дусі віри, то має бути визнане героїчною чеснотою».
фінансово.
Щиро дякуємо!
