У третій проповіді з нагоди Великого Посту кардинал Раньєро Канталамесса роздумував над тим, як Христос дбає про своїх учнів та учениць, визволяючи нас від тривог і страху.
У п’ятницю 8 березня 2024 р. в залі Павла VI у Ватикані кардинал Раньєро Канталамесса виголосив для Папи та працівників Римської курії третю проповідь з нагоди Великого Посту. Він зосередився над Христовим висловом: «Я — добрий пастир» (Йн 10,11). Цьогорічна тема проповідей кардинала Раньєро присвячена так званим великим «Я є» (Ego eimi), повідомляє Vatican News.
Перша медитація
Друга медитація
Добрий пастир: минуле і сучасність
На початку проповіді кардинал Канталамесса зазначив: цей образ Христа займав привілейоване місце в ранньохристиянському мистецтві, де Його зображали як пастиря в розквіті молодості, який несе на плечах овечку, відображаючи притчу про пастиря, шо вирушає на пошуки загублених овець (пор. Лк 15,4‑7).
Однак, за словами проповідника, сьогодні образ доброго пастиря та пов’язані з ним образи овець і стада не зовсім «у тренді»: «сучасна людина зневажливо відкидає роль овець та ідею стада», яка начебто ображає нашу гідність як вільних людей. «Однак вона [людина] не усвідомлює, як насправді проживає те, що засуджує в теорії», — зауважує кардинал Канталамесса, вказуючи на одне з найвиразніших сучасних явищ — масовизацію. Цей феномен поширюється через засоби масової інформації, створюючи для людей «моделі добробуту й поведінки, ідеали та цілі прогресу», включаючи той факт, що люди, «самі того не усвідомлюючи, зазнають усіляких маніпуляцій і прихованого навіювання».
Зародження й розвиток біблійного символу
Проповідник Папського дому запропонував обдумати, в якому сенсі Ісус проголошує себе Добрим пастирем і називає нас своїми вівцями. «Спочатку Ізраїль був народом кочових пастухів. Бедуїни пустелі сьогодні дають нам уявлення про те, яким колись було життя ізраїльських племен. У цьому суспільстві стосунки між пастухом і стадом мають не лише економічний характер, заснований на інтересі, — зауважив він. — Між пастирем та отарою розвиваються майже особисті відносини. Цілі дні вони проводяться разом у самітних місцях, без жодної душі навколо». У такому контексті пастух врешті-решт починає знати геть усе про кожну вівцю, а вівці впізнають голос пастуха.
«З переходом від стану кочових племен до стану осілого народу титул пастиря надається також тим, хто діє як Божий служитель на землі: царям, священникам, провідникам загалом. Але в такому разі символ розщеплюється: він більше не викликає лише образ захисту, безпеки, але й експлуатації та гноблення. Поряд з образом доброго пастиря з’являється образ злого», — сказав кардинал. Він послався на опис цих пастирів у пророка Єзекиїла (пор. Єз 34,1), який пророкував, що одного дня Бог з любов’ю подбає про свою отару.
Душпастирський вимір притчі
Вказуючи на душпастирське значення притчі Ісуса про Доброго пастиря, проповідник навів слова святого Августина, який сказав: «Стосовно вас ми — як пастирі, але стосовно Верховного Пастиря ми — такі ж вівці, як і ви». У цьому контексті кардинал закликав присутніх священнослужителів замислитися також над своєю роллю як овець Божого стада.
«Великий психолог Карл Густав Юнґ характеризував психіатра як “пораненого цілителя”. Сенс його теорії полягає в тому, що людина повинна знати свої власні психологічні рани, щоб лікувати рани інших, і що знання ран інших допомагає зцілити свої власні. Розуміння, сформульоване цим психоаналітиком, поширюється і на духовні рани. Пастир Церкви також є “пораненим цілителем”, хворим, який повинен допомагати іншим зцілитися», — зазначив кардинал Канталамесса.
За його словами, притча про Доброго пастиря вказує на те, від якої основної недуги потрібно вилікуватися самому, щоб лікувати інших: страх (пор. Лк 12,32; Мт 8,26). «Страх — це наш екзистенційний стан; він супроводжує нас від дитинства до смерті. Дитина боїться багатьох речей, ми називаємо їх дитячими страхами; підліток боїться протилежної статі й часом занурюється в комплекси сором’язливості й неповноцінності; Ісус же назвав наші головні страхи в дорослому віці: страх перед завтрашнім днем — “що будемо їсти?” (Мт 6,31), страх перед світом і сильними світу цього — “тих, що вбивають тіло” (Мт 10,28). На кожен із цих страхів Він виголошував своє слово: “Не бійтеся!”»
Христос переміг смерть
Зосереджуючись на темі страху, кардинал Канталамесса сказав, що страх — це реакція на загрозу нашому буттю, реакція на реальну чи передбачувану небезпеку.
«Страх є проявом нашого базового інстинкту самозбереження, — зазначив він. — Залежно від того, чи небезпека є об’єктивною і реальною, чи уявною, ми говоримо про виправдані й невиправдані страхи, або навіть неврози: клаустрофобію, агорафобію, страх перед уявними хворобами тощо». Проповідник додав, що психологія і психоаналіз намагаються вилікувати страхи та неврози, аналізуючи їх і виводячи з несвідомого у свідомість.
«Євангеліє не відвертається від цих людських засобів, навпаки, заохочує їх, але додає те, чого не може дати жодна наука», — мовив кардинал Канталамесса. За його словами, «розчинником» будь-якого страху є Христос, який сказав своїм учням: «Не бійтеся! Я бо подолав світ» (Йн 16,33); Христос переміг те, чого ми найбільше боїмося у світі: смерть (пор. Євр 2, 14‑15), яка не зможе відлучити нас від Божої любові (пор. Рим 8, 38‑39).
Христова перемога стосується і страху перед майбутнім нашої планети та розвитком технологій. «Це не означає перекладати нашу відповідальність на Бога; але це вірити, що врешті-решт усе сприяє на добро тим, хто любить Бога [і що Бог любить!] (пор. Рим 8,28)» — наголосив кардинал Канталамесса.
Христос узяв на себе наші страхи
«Після того, як Ісус тисячу разів переконував своїх учнів не боятися, Він зробив дещо інше. Ніколи в Біблії не було сказано, що добрий пастир кладе своє життя за свої вівці. Те, що він знає їх, провадить їх, піклується про них, захищає їх, — так; але не те, що він віддає за них своє життя. Ісус обіцяв це зробити, і Він це зробив!» — вів далі проповідник Папського дому. Христос узяв на себе й відкупив наші страхи і тривоги: «Його ранами ми зцілилися» (Іс 53, 5‑6; 1 Пт 2,24).
«Ісус є справжнім “пораненим цілителем”, про якого вище говорив психолог; пораненим, який лікує рани. Він зробив страхи і тривоги можливостями для зростання в людяності та в розумінні інших», — підкреслив кардинал Канталамесса.
Добра новина полягає не лише у Страстях та відкупительній смерті Христа. «Якби на цьому все закінчилося, наша розрада була би ще неповною. Ми б мали перед очима героїчний і зворушливий приклад для наслідування, але не мали руки, яка би нас підтримала», — зауважив він. Ідеться також про подію воскресіння, після якого Христос сказав: «Я з вами по всі дні аж до кінця віку» (Мт 28,20).
«Він не просто дав нам приклад того, як долати тривоги; Він дав нам засоби для їх подолання: свою присутність і благодать», — наголосив проповідник. Кардинал Канталамесса зауважив, що також у наших силах допомогти іншим звільнитись від страху і тривоги, приносячи розраду ближнім, у яких перебуває Христос (пор. Мт 25,40).
фінансово.
Щиро дякуємо!
