В базиліці Саґрада Фамілія в Барселоні відбулась беатифікація мучеників за віру, які засвідчили свою вірність Христові під час буремних подій в Іспанії в 1936 році.
Дієцезіяльний священник і мирянин, батько 11 дітей, — як чергові свідки надії в контексті поблизького Ювілейного року. Йдеться про мучеників, які у суботу, 23 листопада 2024 року, були піднесені до прослави на вівтарях. Це о.Ґаєта Клаузельяс та Антоніо Торт Рейшач, убиті 1936 року з ненависті до віри під час антицерковних переслідувань в Іспанії. Обряд беатифікації в монументальному барселонському соборі Святого Сімецства, діючи від імені Папи Франциска, здійснив кардинал Марчелло Семераро, префект Дикастерію у справах канонізацій, повідомляє Vatican News.
Батько убогих
Отець Ґаєтà Клаузельяс Балльве народився 5 серпня 1863 року в Сабаделі (округ Барселона), вступив до дієцезіяльної семінарії в Барселоні, а 3 травня 1888 року прийняв пресвітерські свячення. На різних душпастирських служіннях засвідчив апостольську жертовність, аскетизм, бідність і смирення. Також був сповідником різних спільнот черниць, а 31 липня 1916 року став капеланом у Домі для похилих віком в Сабаделі. Цього служіння не припиняв аж до арешту в 1936 році, за що був названий «Батьком убогих».
Свідки беатифікаційного процесу одностайно стверджують: найхарактернішою рисою отця Ґаєти було те, що він був до глибини пронизаний священницьким духом; був людиною віри, гідною довіри. Він був поміркованим у способі життя, вирізнявся милосердям і лагідністю до бідних і хворих, часто годував стареньких у притулку, яким опікувався, вибираючи тих, хто перебував у найгіршому стані; інколи робив це навколішках. Отримані пожертви повністю передавав для цього закладу. З цієї причини не хотів тікати або ховатися. «Я пообіцяв своєму попереднику і засновникові [притулку], що ніколи не покину цих похилих віком; і якщо це означає, що доведеться пролити свою кров, — я повністю приймаю це і жертвую своє життя Богові».
Настало 14 серпня 1936 року. Приблизно о 18:00 вечора бойовики прийшли до нього додому, щоб його заарештувати. Він прийняв їх ввічливо і, попрощавшись зі своячкою, почав читати молитву «Te Deum». Його посадили в автомобіль. Дорогою о.Ґаєтà сказав: «Якщо ви вважаєте, що моя смерть буде для вас благом, можете мене вбити». Після хвилинних вагань бойовик наказав зупинити машину, витягнув 73‑річного священника й вистрелив йому в спину.
Земний батько, вірний Отцю небесному
Блаженний Антоніо Торт народився в Моністроль-де-Монсерраті поблизу Барселони 28 березня 1895 року і був там охрещений у парафії св.Петра. 1903 року родина перебралася до Барселони. Він почав працювати ювеліром як підмайстер, аж поки в 1915 році, набувши досвіду, не розпочав власну справу. Антоніо став чудовим фахівцем, що спеціалізувався на предметах літургійного вжитку.
17 серпня 1917 року одружився з Марією Ґавін, Бог благословив їх 11‑ма дітьми.
У сімейному, професійному й апостольському житті Антоні був ревним католиком, зразковим чоловіком і батьком, що відзначався великим євхаристійним духом, був учасником нічних адорацій. Мав велику побожність до Діви Марії, 18 разів здійснював паломництво до Лурда, де великодушно допомагав хворим. У неділю вранці ходив голити хворих на туберкульоз та людей похилого віку у лікарні св.Лазаря, а другу половину дня присвячував парафіяльній катехизації.
Єпископ Мануель Іруріта, ординарій Барселони, в домі Антоніо Торта Рейшача.
Джерело: La Esperanza
У липні 1936 року, в розпал переслідувань, Антоніо прийняв у себе вдома дієцезіяльного єпископа, його секретаря й чотирьох черниць. Вони провадили молитовне життя, щодня відправляючи Святу Месу і причащаючись, аж до 1 грудня, коли до його будинку з обшуком прийшла група бойовиків. Побачивши вівтар і релігійні предмети, бойовики забрали їх і почали нищити. Але коли один із них схопив дарохранительницю з освяченими гостіями, Антоніо вихопив її, сказавши: «Мого Господа не чіпайте!» Після цього він роздав Євхаристію присутнім і, підійшовши до свого сина Хайме, якому було п’ять років, запитав, чи вірить той у реальну присутність Христа в Євхаристії. Причащаючи сина, Антоніо сказав: «Вони забирають у тебе земного батька, а я даю тобі Небесного Отця».
Бойовики забрали з собою єпископа, його секретаря, двох черниць, брата й дочку блаженного, а також його самого — за те, що переховував священників і черниць. Тим, хто залишився, Антоніо сказав: «Прощавайте, побачимося в небі; не бійтеся, бо вони не можуть торкнутися волосини на наших головах без Божого дозволу».
В ніч із 3 на 4 грудня 1936 року мученика відвезли на кладовище Монкада, де розстріляли.
Життя: дар, а не володіння
Своєму «свідченню милосердної любові обидва залишалися вірними, навіть тоді, коли це наражало на небезпеку їхнє власне життя», — зазначив під час проповіді кардинал Марчелло Семераро. Ці «свідчення мучеництва, насичені й навіть зворушливі», слід сприймати у світлі Христового прикладу — тобто як спосіб розглядати власне життя не як «власність, якої потрібно жадібно триматися, чи єдине благо, яке потрібно захищати за будь-яку ціну, а навпаки: відкриваючи його на зустріч, на любов, на піклування про інших — і не тільки задля солідарності та філантропії, що також є важливими і гідними пошани жестами», але саме «задля наслідування Ісуса».