«Павло, з волі Божої апостол Христа Ісуса, і брат Тимотей, Церкві Божій, що в Коринфі, з усіма святими в усій Ахаї: благодать вам і мир від Бога, Отця нашого, і Господа Ісуса Христа» (2 Кор. 1. 1-2).
Коринф, Ахая – ми знаємо ці місця з історії стародавнього світу. Але слава цих міст зовсім не означає, що там жили одні герої, відважні воїни та великі поети. Варто звернутися до античної літератури. Відважні воїни і великі герої мають звичайні, людські проблеми, клопоти. Вони борються із щоденними труднощами, переживають драми, терплять недолю як багато інших. Вони мають свої радощі – часом великі, часом маленькі і швидкоплинні. Звичайні собі люди. І зовсім не святі. Навпаки – не раз оточені злом і безсильні перед гріхом, а навіть схильні до злочинів. А сам Коринф! Портове місто, де можна було торгувати всім – будь-яким товаром, людиною, коханням, правдою, а також і вірою. Місто багатих і бідних людей. Там не було місця для святих. А Павло, всупереч усьому, пише до них чергового листа. І вже у вступі вітає усіх святих, які є в цілій Ахаї. Зрештою – це до них у попередньому листі він написав гімн любові. Наче всупереч щоденній дійсності Коринфу та цілої Ахаї. Бо християни, свідомі гріхів цілого світу, знають, що людина – це святість. Не сама по собі. А завдяки Богові, Божому Синові, котрий уподібнився до нас у всьому – за винятком гріха (Євр. 4, 15).
о. Томаш Горак, wiara.pl