«Бабуся» ордену домініканців

З нагоди сьогоднішнього свята – 8 серпня, день засновника Ордену Проповідників, св.Домініка де Гусмана

2 серпня – спомин блаж. Хуани де Аса

Писати про рідню великого святого тим важче, що не можна позбутися враження: вся їхня слава то лише відблиск яскравої зірки Домініка. Його сім’я є сім’єю святих: один з братів та матір зараховані до почту блаженних, другий брат і батько – шановані. «Атрибути святості» доньї Хуани – її діти. Її зображують або з трьома синами (молодший з яких, Домінго, має зірку), або з песиком при грудях чи в ногах. Хуану де Аса, кастильську дворянку давнього роду, ба навіть королівської крові, біографи описують як «даму чесну, цнотливу, розважливу і сповнену співчуття до бідних». Іспанські ж домініканці досі звуть її з любов’ю abuela – «бабуся» Ордену.

У детальній генеалогії, складеній істориком Педро Онторіа Окійясом, сказано: рід Аса своєю стародавністю навіть перевищує рід Гусманів. Донья Хуана – молодша донька дона Гарсії Гарсеса де Аса, вихователя спадкоємця кастильського престолу й головного прапороносця Кастилії. Саме від її дворянського герба походить наш Орденський символ – хрест «флері», тобто квітучий, з чотиричасним діленням щита. Ось тільки рицарський герб Аса – червоно-білий, а домініканському хресту Орден подарував свої кольори: білий – чистоти, і чорний – покути.

Родина з обох ліній повниться іменами героїв численних війн Реконкісти. Її представники украй рідко помирають власною смертю: поряд із датою смерті майже повсюдно зазначено назви битв. Тим дивніше, що всі троє синів доньї Хуани й дона Фелікса де Гусман стали кліриками.

Епітети, на які не скупляться ранні біографи доньї Хуани, цілком можуть виявитися загальниками життєпису матері святого. А проте іспанські історики Кандідо Іріарте й Хосе Марія Ернандес намагаються реконструювати образ блаженної Хуани за нечисленними знаними фактами.

Відомо, що дружиною і матір’ю вона стала дуже рано. Молодша з дев’яти дітей сеньйора Гарсії, Хуана, швидше за все, з дитинства була заручена з майбутнім чоловіком. Такі шлюби укладалося вельми часто, й дітей народжували рано: Кастилія часів Реконкісти, та й середньовічна Європа загалом були землею ранніх смертей, і належало поспішати жити. Одначе твердження, що в сім’ї панували мир і взаємне кохання, зовсім не є загальником. Про Фелікса і Хуану сказано: він був чоловік стриманий і мирний (рідкісна характеристика для сеньйора і рицаря), який ставився до своїх васалів як до власних дітей. А Хуана, яку Іріарте порівнює до «сильної жінки» з Писання, уславилася щедрою благодійністю стосовно бідняків своєї сеньйорії.

Донья Хуана померла 1202 р., коли її син Домінго ще не засяяв славою святого й не став ще «батьком багатьох народів». Тим більше переконливим видається описання чудес з примноженням вина. Винний погріб «бабусі Хуани» досі в Калеруезі показують як місце, де добре молитися про чудо, бо там Господь уже явив у чудесному діянні свою любов і співчуття. Подія нагадує про Кану Галілейську; такі чудеса не виняток у середньовічних агіографіях, що зовсім не применшує їхньої вірогідності.

Історія про винний погріб чимало розповідає й про саму донью Хуану: вино в бочках саме тому закінчилося так невчасно, що хазяйка дому щедро роздавала його біднякам. Чоловік її повернувся додому несподівано в оточенні друзів і васалів, очікуючи смачної вечері. Чистої води в Європі практично не пили: це було небезпечно для здоров’я, а для хворих і взагалі неможливо. Вода залишалася уділом навіть не бідняків (дешеве вино було доступне кожному), а лише аскетів у дні посту. Сеньйор, який приїхав на вечерю з компанією васалів, у жодному разі не міг би вдовольнитися водою. Таке грубе порушення законів гостинності могло стати ганьбою дому і причиною тяжкої сімейної сварки.

Спустившись за вином у погріб, донья Хуана виявила, що вино закінчилося, і, покладаючись на милість Божу, попросила Його про допомогу заради заслуг своїх синів-кліриків. За словами Родріго де Серрато, її уповання полягало в тому, що вона всіх своїх синів віддала Господу і просила про милість заради їхнього священства. Приводом же для прохання було прагнення доньї Хуани уникнути неприємностей у домі. Господь примножив її вино, як колись зробив це в Кані Галілейській на прохання Пресвятої Діви, заради людського спокою і радості.

Як писав о.Марі-Жозеф Лагранж OP, чий канонізаційний процес точиться тепер перед Святим Престолом, у кожного достойного мужчини, якщо поглянути на його життя уважніше, при витоках його доброти і святості виявиться жінка, в якої він вчився ніжності й любові у спілкуванні з зовнішнім світом. Отець Лагранж писав це про Богородицю, до Якої мав надзвичайну близькість. Але в цьому контексті ми можемо застосувати його слова до ситуації кожної матері, яка напучує свого сина, до матері – першої наставниці й першої любові в житті кожної людини. Домінік, син Хуани, яка роздавала бідним усе питво власного дому, приблизно в той самий час у Паленсії розпродував свої книжки, цей «робочий інструмент» студента і клірика, щоб допомогти голодуючим.

Брат його матері, дон Гонсало, священик з Гуміеля, був його першим наставником після матері. Традиційні іспанські паломництва з процесіями відбувалися в Калеруезі і в ХІІ ст., у роки дитинства Домінго. Неможливо уявити, що сеньйори тих місцевостей, звані «благочестивими», не ходили в паломництва разом зі своїми дітьми, не йшли босоніж гірськими дорогами до каплиці Діви, до місць, присвячених св.Георгію і св.Себастьяну.

У Франції ХІІ–ХІІІ ст. побутувала приказка: «марновірний, як іспанець». Норманське легке презирство до південного темпераменту, однак, лише недосконало приховує істину про кастильський характер. Донья Хуана, завагітнівши, стривожилася сном про собаку зі смолоскипом, що вийшов з її лона, і поспішила за порадою до свого духівника. Дорога до великого бенедиктинського абатства Санто-Домінго-де-Силос забрала в неї, певно, цілий день. Мені довелося їхати там в автомобілі, й на тій дорозі, у вузькій ущелині Ла Йєгла над бистрою рікою, брат із Калеруеги сказав мені, всміхаючись: «А уявляєш, скільки часу пішло на цей шлях у доньї Хуани на віслючку?!»

Втішена духівником (собака – добрий символ, означає великого проповідника, який відганяє вовків від стада Пастиря), молода мати віддала своє ще не народжене дитя під покровительство св.Домініка Силосського. Мало хто тепер пам’ятає, що св.Домініка названо на честь іншого св.Домініка: його ім’я уславлене набагато більше, аніж ім’я його святого покровителя. Одначе тим, що наш Орден носить ім’я домініканського, ми зобов’язані доньї Хуані, яка вибрала це ім’я для свого сина. Її іконографія поповнилася таким зображенням: на колінах перед св.Домініком Силосським, дістаючи від нього втішення.

Не дивно, що в Калеруезі, та й в усьому окрузі Сорія її вважають покровителькою пологів та сімейного життя. У Калеруезі, а також у містечку Пеньяф’єль, де лежать її мощі, перенесені до тамтешнього домініканського храму з Гум’єль-де-Ісан, її звуть не блаженною, а святою Хуаною. «Для нас вона – наша свята, – з гордістю сказав мені пеньяф’єльський священик-пасіоніст. – Не вірите – погляньте на назви вулиць. Нехай інші кажуть: блаженна…»

Культ доньї Хуани затвердив папа Лев ХІІ лише 1828 року, але в старій Кастилії він існував від часів середньовіччя. Підтвердженням цього є її зображення XIV і ХV ст. Найніжніше зображення блаж.Хуани мені пощастило побачити в парафіяльному храмі Аси: вбрана в домініканський хабіт – духовний спадок її синів, – ласкава жінка, яка притискає до грудей чорно-біле цуценя. Тиха свята, яка відкриває нам, що материнство й сімейне життя – одне з прекрасних покликань у нашій Церкві.