Який плід життя ми маємо принести?

Роздуми над Словом Божим на середу V Великоднього тижня

Останнім часом, можливо від моменту Реформації (XVI століття), у світі поступово розвинулося і закріпилося бачення сенсу життя людини в задоволенні своїх потреб і прагнень, тобто — індивідуалістичне сприйняття щастя і ролі людини у світі.
Однак св. Апостол Павло говорить: «Ніхто бо з нас не живе для себе самого і ніхто не вмирає для самого себе: бо коли ми живемо, для Господа живемо; і коли ми вмираємо, для Господа вмираємо. Отож, чи ми живемо, чи вмираємо, ми Господні» (Рим 14, 7-8). Отже, людина реалізується не через здійснення своїх бажань і планів на життя, а в тому наскільки вона здійснює Божу волю у своєму житті. Людина повинна розвиватися, щоб принести певний плід свого життя.

Про який плід життя говориться: чи йдеться про успіхи в науковій або дослідницькій діяльності, в бізнесі чи у фінансовій сфері? Гадаю, що ні: адже Господь не винагороджує за успіхи — Він винагороджує за старання. То про які плоди тоді йдеться, що ми повинні їх здобути?

Якщо уважно читати Євангеліє від Йоана, можна помітити, що апостол завжди наголошує на необхідності виконання заповіді любові. Існує навіть легенда, що коли Йоан Богослов вмирав, до нього прийшли учні й запитали, що він найбільше заповідає їм виконувати у своєму житті.

— Дітоньки, любіть одне одного! — відповів він.
— Добре, — кажуть його учні, — ми це знаємо, а от як нам спастися?
— Дітоньки, любіть одне одного, — повторив Йоан.
— Гаразд, — не розуміли учні, — але що ще ти хотів би нам сказати?
— Дітоньки, любіть одне одного», —  знову повторив св. Йоан і заплакав.

Ким би ти не був, щоб ти не робив у своєму житті, твоє життя повинно принести плід любові до Бога і до ближнього.

Господь Ісус говорить, що без Нього ми нічого не можемо вчинити. Не можемо, отже, принести плоду любові, якщо в нас не тече «сік» Його любові, Його благодаті, якщо нас відтято від виноградини.