Найважливіша з усіх заповідей

Роздуми на п’ятницю V тижня Великодня

Це моя заповідь, щоб ви любили один одного, як я вас полюбив! (Йн 15, 12)

Ці слова з сьогоднішнього Євангелія Господь повторює двічі, на початку і наприкінці уривку (Йн 15, 12 і 17), невипадково: коли в Святому Письмі щось повторюється, це значить, що це найбільш важлива думка в цьому уривкові, і на нього обов’язково треба звернути увагу.

Любити – найважливіша з усіх заповідей. Це звучить як заповіт, який залишає нам до виконання Господь. Ісус Христос вказує також на те, по чому ми можемо судити про справжність і величину любові: «Ніхто неспроможен любити більше, ніж тоді, коли він за своїх друзів своє життя віддає» (Йн 15, 13).

На ринку життя нам пропонують багато підробок, які іноді називають любов’ю, але все це фальшиві назви

Як пише Джон Пауел в книзі «Чому я боюсь любити?»: «…правдива любов вимагає забути про себе. Оскільки існує велика кількість людей, що вживають слово любов і претендують на розуміння його значення, але в той же самий час ти, хто не розуміє його значення або навіть майже не здібних справді любити, то можна запропонувати такий тест: Чи ви можете по-справжньому забути про самих себе? На ринку життя нам пропонують багато підробок, які іноді називають любов’ю, але все це фальшиві назви. Ми іноді навіть називаємо словом «любов» заспокоєння тих чи інших власних потреб… Свого роду лакмусовим папірцем на любов завжди буде питання про забуття самих себе. Чи ми можемо справді помістити у фокус нашої уваги щастя і повноту почуттів інших людей?… Не можна забувати, що ми здібні використовувати інших людей заради власного успіху, заради заспокоєння наших власних потреб, і при цьому ми можемо помилково вважати, начебто це і є справжня любов. Молода людина, що освідчується дівчині в коханні, часто може помилятися, приймаючи за справжню любов просте заспокоєння своїх власних егоїстичних потреб. Дівчина, відчуваючи, що її самотність заповнюється присутністю і увагою цієї молодої людини, також може легко зробити помилку, вважаючи, що пережите нею емоційне заспокоєння – це і є любов. Подібним же чином батько і матір, які всіма силами намагаються допомагати успіхам своїх дітей, можуть не зауважити, що за цим стоїть нездійснене бажання їх власного успіху, і вони з легкістю переконують себе в тому, що вони по-справжньому люблячі батьки. Вирішальним, як завжди, залишається питання про забування про себе. Чи справді ця молода людина і ця дівчина, ця мати і батько забувають самих себе, свої зручності і незручності, своє емоційне задоволення і шукають єдиного щастя і повноти життя для тих, кого люблять? Це аж ніяк не теоретичні питання. Справа в тому, що для багатьох з нас наші власні потреби занадто відчутні і занадто реальні…»