Міст, який веде до раю

Роздуми до Слова Божого на ХХІІ звичайну неділю, рік А

«Коли хтось хоче йти за мною, нехай зречеться себе самого, візьме хрест свій і йде за мною» (Мт 16, 24).

Роздумуючи над цим текстом, я пригадав собі притчу про хрест. Один чоловік, несучи свій хрест, дуже вболівав над тим, що він незручний, тому взяв пилку і дещо вкоротив його. Тоді знову поклав собі його на плечі і поніс далі разом з іншими людьми, які чомусь не обрізали свої хрести, не дивлячись на те, що їх незручно було нести. Аж ось вони підходять до прірви, яка відділяє їх від очікуваного Божого Царства. Всі, які йшли і несли свої хрести, перекинули їх з одного берега на інший, наче місток і таким чином перейшли на протилежний берег, осягнувши мету своєї подорожі. Лише цей чоловік, як не намагався, ніяк не міг перейти через прірву, бо його хрест був занадто короткий…

Суть цієї притчі і сьогоднішнього уривку з Євангелії полягає в тому, що Христове вчення можна прийняти і наслідувати лише цілісно. Ми не можемо приймати і виконувати тільки те, що нам приємно і зручно, а відкидати незручні сторінки Євангелія. Нам приємно роздумувати про Царство Небесне, але коли йдеться про прийняття сумних і неприємних сторін свого життя, як наприклад болю, страждань, свого хреста заради Христа, то ми намагаємось про це не думати.

Хрест – це не тільки зовнішні труднощі в нашому житті, наші обов’язки і страждання. Хрестом ми можемо бути самі для себе: наші вади, рани, слабкості, комплекси і недосконалості, що чинять нашу життєву дорогу незручною і некомфортною. Приємно чути, як люди хвалять за щось, але ми соромимося визнати самі перед собою свої помилки і недосконалості, рани, а тим більше – гріхи. Коли ми намагаємося відцуратися від негативу свого життя, то чинимо зі своїм хрестом, як цей чоловік з притчі – відрізаємо шматок свого хреста, не бажаємо це нести, заперечуємо неприємні сторони свого життя і тому не можемо жити ним вповні. Ми боїмось визнати перед Богом і самими собою наші темні сторони, тому що боїмось, що саме визнання цієї слабкості обернеться для нас катастрофою, але Христос закликає: «Хто хоче спасти своє життя, той його погубить; а хто своє життя погубить ради мене, той його знайде» (Мт 16, 25).

Отже, ми не повинні боятися визнати свої темні сторони перед Господом, бо лише так Він може зцілити. Також потрібно наслідувати Христа в прийнятті свого життя цілісно, таким як воно є, не втікаючи від прикростей і болю в світ своїх фантазій і мрій. Справжнє щастя можна осягнути лише тоді, коли ми зважимося прийняти своє життя таким, яким воно є, нічого в ньому не відкидаючи, а терпеливо несучи тягар цих слабкостей.