Отець

Наш отець помер 26 червня 1975 року – за п’ять днів до мого першого дня народження. Я не знав його, але сумую за ним так, немовби провів з ним довгі роки й безліч щасливих хвилин – переглядаю його фото, перечитую книги, що він написав, вдивляюся у короткі відео, що залишилися після його смерті.

Завдяки ньому цілий світ в усьому своєму розмаїтті умістився для мене в єдиному короткому слові «Отець». Покажи нам Отця, і вистачить для нас (Йн 14,8).

Св. Хосемарію називали отцем. Він – духовний отець багатьох дочок та синів – не просто породив їх, він породив синів, здатних бути батьками. Він навчив своїх синів бути отцями, здатними навчати своїх дітей, так як навчав він сам: «Треба бути впевненим, що Бог поруч із нами завжди. – Ми живемо так, наче Господь десь далеко, у зоряному небі, не усвідомлюючи, що Він також завжди поруч. Він як люблячий Батько – Він любить кожного з нас багато більше, ніж усі матері світу здатні любити своїх дітей – допомагає нам, надихає нас, благословляє… і прощає… Треба сповнитись, просочитися тим, що Господь, який поруч з нами і водночас на небі, є для нас Отцем, нашим справжнім Отцем.» Св. Хосемарія Ескріва, Шлях, 267

Кожен потребує батька – бо що є чистішим за батьківську любов? І в моє життя міцно увійшло відчуття родини. Бог – мій Отець. Не абстрактне поняття, а живе, трепетне відчуття. Приклад, який завжди переді мною.

Св. Хосемарія навчив мене проявляти ніжність і синівську вдячність до Бога-Отця, пишатися Ним і наслідувати Його кожного дня. Допомагати так, як Він. Надихати так, як Він. Благословляти так, як Він. Випробовувати так, як Він. І пробачати так, як Він…

Попри всі мої недолугі витівки Він навіть не підвищує голосу – просто дивиться на мене з ніжністю й сумом в очах, і, зустрівшись з таким Його поглядом, я – досвідчений чоловік – припадаючи до Його ніг, заходжуся сльозами від безмежного сорому за срібло Його волосся, адже багато тієї сивини – моя провина. Якби Він дорікав мені, картав, мені було б легше, мабуть. А Він натомість обіймає мене й каже: «Гаразд, синку, заспокойся, ходімо но подивимось, що там у тебе знову не виходить…»

Живу вже не я, а живе Христос у мені. (Гал 2, 20) – А хто мене бачив, той бачив Отця. (Йо 14,9). І я хочу, щоб моя донька могла знайти в мені отця – і це стане для неї найкращою катехизою – під час її радощів та в годину смутку, коли я пишаюся її успіхами та коли сумую з того, що вона вкотре утнула. отця, який не боїться дати волю дитині, але завжди готовий стати поруч, коли потрібно.

Отця, якого маю сам і приклад якого так недолуго намагаюся наслідувати.

_________________________________________________________

У блогах подається особиста точка зору автора.
Редакція CREDO залишає за собою право не погоджуватися зі змістом матеріалів, поданих у цьому розділі.