Святий Валентин – покровитель закоханих

Кого згадує 14 лютого Католицька Церква?

На початку спробуймо внести ясність у питання, чи Римо-Католицька Церква насправді 14 лютого вшановує святого Валентина. Для цього нам слід поглянути до Римського Мартирологу (Martyrologium Romanum), тобто книги, в яку на кожний день вписані імена святих, яких згадує Римська Церква.

Зазвичай список кожного дня складається з кільканадцятеро імен, які розміщені у хронологічному порядку. Лише ті святі, які згадуються в літургії усієї Католицької Церкви, винесені на перше місце, незважаючи на час, в якому вони жили. Тому під датою 14 лютого на першій позиції ми побачимо святих Кирила і Мефодія, покровителів Європи, саме їх урочисто згадує в літургії Католицька Церква у день 14 лютого. Окрім Кирила і Мефодія 14 лютого у Мартирологові згадується ще 10 святих. Ці святі можуть згадуватися факультативно якоюсь помісною Церквою чи якоюсь групою осіб, які мають особливий культ до вибраного святого. З огляду на хронологічну першість святий Валентин, який загинув мученицькою смертю у Римі у третьому столітті, знаходиться на другій сходинці (після Кирила і Мефодія) у переліку святих. Мартиролог згадує святого Валентина з латинською лаконічністю: «У Римі, вулиця Фламінія, біля Мілівійської брами, святого Валентина, мученика».

Існує певна проблема з усталенням про якого святого докладно йдеться у Мартирологові. Справа в тому, що у той самий день згадується двоє святих Валентинів – один священик і лікар, який працював у Римі і якого стратили (ймовірно через усікновення голови) під час гонінь на християн за панування Клавдія II Готіка (268-270) якраз 14 лютого. Його поховали на вулиці Фламінія. На місці його поховання у 350 році була збудована базиліка. Другий Валентин – це єпископ з Терні (місцевість неподалеку від Риму), який практично повторив історію свого попередника. Єпископ Валентин у 270 році прибув до Риму і згодом за свою приналежність до християн був страчений у 273 році, тобто за часів імператора Авреліана, наступника імператора Клавдія II Готіка. Ті самі імена, той самий час, та сама смерть, те саме місце поховання, та сама дата згадування – все це спричинилося до неодноразового ототожнення цих двох святих протягом історії, починаючи від найдавніших Римських Мартирологів. Тому сьогодні важко у деталях розрізнити, що саме відноситься до римського священика Валентина, а що відноситься до Тернійського єпископа тезки. Не виключено також, що тут насправді мова про одну й ту ж саму особу. Одне можемо сказати з впевненістю, що покровителем закоханих слід вважати єпископа Терні, саме він є тією легендарною особою, про якого ми вестимемо мову далі.
Чому святий Валентин – покровитель закоханих?

Початок вшанування святого Валентина як покровителя людської любові має давню історію. Стародавні легенди розповідають про його пастирську діяльність серед молодих людей. Розповідають, що у той час імператор Клавдій II для зміцнення боєздатності своєї армії ввів заборону чоловікам одружуватися і мати дітей. Звичайно, що такий наказ розлучив багатьох закоханих. Таємно і всупереч владі єпископ благословив молодих, які бажали з’єднати своє життя. За цю свою „антидержавницьку” діяльність святий неодноразово був ув’язнений і остаточно страчений. Таким чином людська вдячність приписала йому титул покровителя закоханих і прикрасила його пам’ять багатьма легендами.

Папа Геласій I у 496 році присвятив йому день пам’яті 14 лютого, ймовірно для того, щоб витіснити язичницьке свято римських «люперкаліїв», свято плідності і материнства, а у практиці розв’язної любові і еротизму. Образ святого Валентина мав підкреслити передусім романтичну любов між чоловіком і жінкою, показати її духовний вимір. Адже всі легенди про святого Валентина сповнені саме романтизму. Наприклад ця: одного разу єпископ, прогулюючись, побачив двох молодих людей, які сварилися, і підійшовши до них, вручив їм троянду і попросив, що вони вдвох потримали її: молоді відійшли примирившись. Інша версія цієї ж легенди розповідає про те, що святому вдалося привернути їм любов, наказавши чудесним способом кружляти довкола них молодим голубкам, які воркували любовні пісні.

Звичайно, свого найбільшого романтизму свято святого Валентина набрало у час романтиків Середньовіччя. Одним з перших письмових записів про день святого Валентина як день закоханих знаходимо у Джеффрі Чосера (1344?–1400), батька англійської літератури, у його творі «Пташиний парламент», де розповідається про сон, в якому птахи влаштували собі Валентинин день, і який звичайно відображає атмосферу цього дня в епоху письменника, і, звичайно, не без іронії.

У святому Валентинові християни вбачали також покровителя подружньої любові. Так, наприклад, під покровительством святого у Парижі 14 лютого 1400 року був заснований Верховний Трибунал любові – інституція, яка була інспірована засадами лицарської любові. Трибунал мав за завдання вирішувати справи, які стосувалися подружніх контрактів, зрад, насильства над жінками тощо. Судді вибиралися на основі знайомства з поезією любові.
Чому святий Валентин – покровитель епілептиків?

Нове обличчя святого Валентина як чудотворця проявилося у місцевості Б’єнтіна, що у Тоскані (Італія), після того, як прибули там мощі святого Валентина у 1699 році. 9 листопада 1681 року була проведена ексгумація останків святого з катакомб Калікста у Римі. Одна родовита римлянка Лаура Гроцці передала ці мощі святого за посередництвом францисканця Йоана Марії Маестріні спільноті у Б’єнтіні. Саме у цій місцевості вірні відкрили чудотворну міць святого, який зціляв епілептиків, біснуватих, лунатиків. Завдяки багатьом чудесам за його посередництвом, люди почали називати святого Валентином від біснуватих. Тому на образах цього часу святий дуже часто зображається як той, хто зціляє від недуги і одержимості.
«Валентинки»

Слід згадати також про певний сучасний атрибут дня святого Валентина – «валентинку», записку любові (сьогодні у вигляді кольорової листівки), якою обмінюються закохані. Існує певна легенда, яка розповідає про те, що під час ув’язнення святий Валентин подружився зі сліпою дівчиною, дочкою свого наглядача. Валентин на прохання дівчини розповідав їй про світ, який вона не могла бачити. Одного разу за заступництвом святого дівчина отримала зцілення від недуги і з радістю повідомила свого друга, що світ є такий, яким вона його уявляла зі слів святого Валентина. Перед своєю смертю він залишив їй прощальну записку, в якій вона сама змогла прочитати підпис: «Твій Валентин».

Схожий підпис ми знаходимо у першій «валентинці», яка дійшла до нас з далекого XV століття. Один чоловік, Карл з Орлеану, після програшної баталії був ув’язнений у Лондонській Вежі. Звідти він писав «валентинки» до своєї дружини, одна з яких збереглася до наших часів. На ній читаємо: «Я вже згорів від любові, моя найсолодша Валентина… » з підписом, який маємо догадатися самі: «Твій Валентин».

Звичай висилати «валентинки» поширився в англосаксонських країнах у XIX столітті. У половині цього століття Естер Хауленд (1828-1904) почала продукцію «валентинських» листівок в індустріальних масштабах. У другій половині XX століття продовжилася комерціалізація свята, яка триває до сьогодні. Також слід відзначити багатство форм святкування дня Валентина у різних країнах.

Чому день Валентина сьогодні викликає підозру?

З огляду на історію цього свята, мусимо зробити деякий підсумок. По-перше у Валентинів день є виразне посилання на мученика з III століття, шанованого Римською Церквою впродовж багатьох століть аж до сьогоднішнього дня. Щонайменше маємо два місця, де зберігаються його мощі – це Терні та місцевість Б’єнтіна у Тоскані, це місця паломництв і щирого культу цього святого. Незважаючи на легендарність святого Валентина, церковне передання досить однозначно пов’язує його з покровительством людської любові, і досить вагомим підтвердженням давності цього передання є встановлення саме на 14 лютого спомину цього святого з боку Папи Геласія під кінець V століття. Традиція цього дня пройшла протягом століть аж до наших днів. Цей день став популярним, майже весь світ сьогодні принаймні один день в рік згадує ім’я святого, який, за популярністю, може позмагатися зі святим Миколаєм. І все ж таки, чому так підозріло ставляться до нього ті, які, здавалося б, повинні радіти його популярності.

Гадаю, що складається на це багато чинників. Один з найголовніших, думаю, є велика дехристиянізація цього дня. Сьогоднішній комерційний світ намагається продати якомога більше виробів, щоб заробити, і тому шукає будь-яку нагоду, щоб продавати, продавати… Різдво, Новий Рік, ще одне Різдво, ще один Новий Рік, Валентинів день, 23 лютого, 8 березня, Пасха, день… Так вже склалося, що місіонерами цього свята стали бізнесмени або бізнес-леді. Перше покоління цих підприємців, як Естер Хауленд, впроваджуючи масове виробництво «валентинових» атрибутів свята, виростало з давніх традицій, були ще закорінені в середовище, де жила віра. З часом духовність цього свята втратилась і сьогодні дуже часто пропонується певна карикатура того, чим так насправді має бути день закоханих. Тому звичайна реакція кожного віруючого на «валентинський шир-потреб» є зрозумілою. Наповнює смутком не тільки язичницький спосіб святкування дня святого Валентина, але кожний святий день, включно з Різдвом і Пасхою, спотворений ідолопоклонством богові, якому на ім’я Мамона.

Вже перші християни дорікали язичникам, що вони у нічому не дотримуються міри, що вони є рабами найнижчих пристрастей, і що кожне їхнє свято стає для них нагодою до пияцтва, непристойності і розпусти. Навіть таке благородне діло, як молитва про материнство під час «люперкалій», у римських язичників не могло не закінчитися непристойностями. Пройде не одне століття євангелізації і християнського виховання людських сердець поки зі свят народів, які прийняли християнство, викоріниться дух потакання найнижчим пристрастям. Сьогодні, здається, процес йде у зворотному напрямку. Втрата почуття святого, втрата великих ідеалів, втрата віри, моральних цінностей – це симптоми хвороби сьогоднішніх «християнських» країн. Людина хвора не може здраво святкувати жодного свята, починаючи від найвеличніших і завершуючи тими найменшими, які переживаються в колі власної сім’ї. Це саме стосується і дня святого Валентина.

А окрім цих об’єктивних чинників існують багато упереджень суб’єктивного характеру. І кожний сам має собі відповісти: Що мені подобається і не дуже в тому, що в добу глобалізації світу пропонує нам сучасність?
Яким може бути день святого Валентина?

Безсумнівно, сьогодні важко сказати, що Валентинів день є у всіх проявах суто християнським днем, але, якщо ми подивимося на справу з іншого боку, може якесь тут є добре зерно, на яке вразливе сьогоднішнє суспільство? У багатьох країнах цей день сприйнявся більшістю суспільства, народжуються нові звичаї, у кожній країні день Валентина має свої особливості. Християни завжди намагалися якимось чином «освятити» те, що було добре у язичників. Можливо і сьогоднішнім християнам слід побачити у дні святого Валентина не тільки численні зловживання, яких насправді не бракує, але й велику спрагу світу молодих людей у духовній, великій і передусім справжній любові, яку сьогодні так важко знайти. Християни завжди були експертами від любові, як це доводить історія: історія мучеників, історія святих, які любили насправді. Сьогодні нам потрібні нові святі Валентини, які вчинять чудо прозріння для сучасного світу, які подарують своє серце іншим, які зможуть сказати щиро, без тіні пожадання: «Я твій, твій Валентин!», зможуть показати справжнє джерело любові і перемінити світ… наш світ!

бр. Костянтин Морозов OFMCap,РІСУ