Впусти Лазаря додому

Роздуми до Слова Божого на четвер ІІ тижня Великого Посту

Того часу Ісус сказав фарисеям: «Один чоловік був багатий, одягався в багряницю та вісон і розкішно бенкетував щодня. А якийсь бідний, на ім’я Лазар, лежав перед його ворітьми у струпах і бажав насититися тим, що падало зі столу багатого; та й пси приходили й лизали його рани.
Сталося, що бідний помер, і віднесли його ангели на лоно Авраама; помер же й багатий, і його поховали. І в аду він, терплячи муки, звів свої очі й побачив здалека Авраама та Лазаря на його лоні, й закричав, гукаючи: “Батьку Аврааме, змилосердься наді мною і пошли Лазаря, щоби змочив кінчик свого пальця у воді й охолодив мій язик, бо мучуся в цьому полум’ї”.
Та Авраам промовив: “Дитино, згадай, що ти отримав свої блага за свого життя, так як Лазар — лихо. А тепер він тут втішається, ти ж — мучишся. І крім усього цього, між нами й вами покладена велика безодня, щоб ті, які бажають перейти звідси до вас, не змогли, і щоби звідти до нас не переходили”.
Той же відказав: “Благаю тебе, батьку, пошли його до дому мого батька, бо маю п’ятьох братів, нехай засвідчить їм, щоб і вони не прийшли на це місце страждання”.
Та Авраам відповів: “Вони мають Мойсея та пророків: хай їх слухають”.
А той мовив: “Ні, батьку Аврааме, коли ж хто з мертвих прийде до них, то покаються”.
Він же сказав йому: “Якщо Мойсея і пророків не слухають, навіть якби хто з мертвих воскрес, не повірять”».
Лк 16, 19-31

Один із способів розуміння Біблії полягає в тому, що вона пояснює себе сама. Тобто щоб зрозуміти один текст, потрібно глянути в інший, де вжито ті самі або подібні слова, фрази тощо. Вже на початку притчі про багача написано, що він одягався в кармазин та вісон. У Біблії одяг має важливе значення, характеризує особистість, вказує на серце. Розгляньмо детальніше — за допомогою інших біблійних текстів, — про що може нам розповідати така згадка про вбрання, як «кармазин та вісон».

Кармазин та вісон

Вих 25,4: кармазин та вісон — «податі» для Господа.
Вих 26,1 — з вісону й кармазину Господь сказав спорудити храмину.

З цих текстів видно, що кармазин і вісон були сакральними тканинами, призначеними для Бога. Багач одягався в кармазин та вісон, тобто присвоював собі те, що належить Богові. Подумай, чи не можеш пригадати щось подібне зі свого життя? Чи не вбирався ти в якісь Божі «матеріали»? Чи не ставив себе на Його місце? Лише Йому належить слава, лише Його Слово і Його воля мають абсолютну цінність, лише Він керує всім… Зупинись і подумай, чи не перебирав ти на себе того, що належить Богу?

Прочитай ще один текст із Одкровення:

І дано їй (Дружині Агнця — Церкві), щоб одягнулася у вісон чистий, ясний, вісон же — це праведність святих (Одкр 19,8).

Яка різниця між багачем і дружиною Агнця — Церквою! Про багача написано, що він одягався у кармазин та вісон. Зверни увагу на активну форму — одягався, багач одягав сам себе. Що написано про Церкву? І дано їй, щоб одягнулася у вісон чистий. Від кого дано? Від Бога. Коли перестанеш дбати про власну «славу», про неї подбає Бог. Послухай, що написано про Ісуса:

Отче, прийшла година! Прослав свого Сина, щоб Син твій тебе прославив (Йн 17,1).

“ Те, що ти найбільше прагнеш забути і викинути за брами свого життя, — це твоє ім’я, твоя сутність!

Спробуймо відшукати багача і Лазаря у власному серці.

Назовні можна виглядати багачем, робити вигляд «духовно багатої людини», а десь поза брамами твого серця лежить Лазар — темна, ранима тінь твого життя, щось, чого ти в собі не приймаєш, що прагнеш забути і не згадувати навіть сам собі, не кажучи вже про інших. Лазар — це завдані тобі рани, тінь твоєї «багатої» особистості, ті події, які ти хочеш викреслити зі своєї біографії.

Але саме Лазар у цій притчі є тим, хто має ім’я. Ким хочеш бути — багачем без імені, кимось знаним, на кого всі звертають увагу, завжди з приклеєною усмішкою, кимсь, хто багато осягнув і домігся в житті… чи, може, прагнеш бути ніким для світу, але для Бога мати своє ім’я, справжнє, невигадане, бути «вбогим у дусі»? Те, що ти найбільше прагнеш забути і викинути за брами свого життя, — це твоє ім’я, твоя сутність!

“ Ти любиш себе таким, яким ти є, чи постійно намагаєшся бути кимсь іншим, «більш гідним любові»?

Можливо, своє справжнє ім’я ти прикриваєш кармазином та вісоном — власною побожністю. Тобто з матеріалів, призначених для храму Бога, споруджуєш храм собі. У Книзі Одкровення написано про велику блудницю — Вавилон, одягнену в порфіру і прикраси, в руці у неї золотий келих, але наповнений різними гидотами (пор. Одкр 17,4-6). Багач убраний у прекрасні шати, але в серці має брак любові, брак милосердя. Чи маєш ти милосердя до свого власного Лазаря? Спробуй дати відповіді на такі запитання (попереджаю, це ризиковано):

— Як реагуєш, коли в тебе щось не виходить? Розумінням себе чи критикою та злістю на себе?
— Як сприймаєш критику інших?
— Як ставишся до тих, хто тобі нагадує тебе самого і твоє життя?
— Чи маєш сміливість говорити про своє життя і не соромитися при цьому? Наприклад, чи маєш сміливість визнати темні сторінки своєї родини?

Усі ці запитання можна змістити в одному: ти любиш себе таким, яким ти є, чи постійно намагаєшся бути кимсь іншим, «більш гідним любові»?

Лазар — це образ Ісуса, Який помирав так само, за брамами міста, викинутий із суспільства. Що це означає для нас? Це означає, що КОЛИ МИ ПОЗБУВАЄМОСЯ ЛАЗАРЯ ЗІ СВОГО ЖИТТЯ, ТО ПОЗБУВАЄМОСЯ ТАКОЖ ІСУСА!!!

Прочитаймо уважно Євр 13,11-14:

Бо котрих звірят кров архиєрей заносить у святиню за гріхи, тих м’ясо палиться за табором. Тому й Ісус, щоб освятити народ власною своєю кров’ю, СТРАЖДАВ ПОЗА МІСТОМ. Тож виходьмо до Нього ЗА ТАБІР, несучи наругу Його, бо ми не маємо тут постійного міста, а майбутнього шукаєм.

Чи цей текст не нагадує тобі Лазаря, який страждав за брамами палацу?

Наруга Ісуса — це твоя наруга, бо Син Божий взяв її на себе. Твою наругу, твої рани, твоє приниження, усе, що тебе в житті скривдило, Ісус узяв на себе і зробив своїм. Немає такої рани у твоєму житті, якої не пережив би Ісус.

Пригадай собі власну «наругу» і розкажи про неї Ісусові у молитві. Порозмовляй з Ісусом про те, що ти прагнув забути.