У п’ятницю, 17 серпня, в київському домініканському Домі Пресвятої Богородиці відбулося святкування дня покровителя великої каплиці – св.Гіацинта (Яцека).
Цього дня спільний простір домініканської каплиці ділили учасники св.Меси, що об’єднала людей з геть різних кіл, які відзначали кожен свою подію. Власне кажучи, не «ділили» цей простір, а дивним чином спів-єдналися в ньому: спершу в молитвах, потім у подальшому святкуванні.
Отже, «першим рівнем» можна назвати очевидний: урочиста св.Меса в день домініканця, місіонера св.Гіацинта, чий образ видніє за вівтарем. Привітати одне одного зі святом та спільно помолитися прийшли сестри-домініканки, студенти Інституту св.Томи, світські домініканці. Крім того, о.Маріуш Возняк від Братів Проповідників та всіх присутніх на молитві склав урочисте привітання о.Яцеку Дудці (на фото), чиї іменини святковано цього дня.
«Другим рівнем» є присутність згаданих світських домініканців, оскільки св.Гіацинт – Яцек Одровонж – є покровителем київського Братства домініканців-мирян ще відтоді, як, власне кажучи, Братства ще не існувало. А була тільки спільнота, яка збиралася на молитви та конференції то в домі на Боричевому Току, то на квартирі у покійної нині с.Радослави Катерини Чернухи. Й саме там, у цій квартирі, від тодішнього старшого спільноти – бр.Марка Августина Сорокіна – пролунала пропозиція прийняти св.Яцека у свої покровителі. Бо кого ще, як не того, хто заснував у Києві перший домініканський монастир… З тієї зустрічі минуло вже більше десятка літ, спільнота виросла до Братства, і так само, як колись, збирається на молитву в день свого покровителя.
Ну а «третім рівнем», ба навіть третім «світом», бо дуже специфічним, стала присутність на святі учасників руху «Віра і світло». Отож випало так, що цими днями у Львові відбувалася міжнародна (з п’яти країн) зустріч учасників цього руху. Ті «віросвітляни», які приїхали з російського Санкт-Петербурга, зустрівшись у Львові з братами-проповідниками, дізналися, що в Києві є гарний Дім, і що в Києві також є своя спільнота «Віри і світла» (збирається при Патріаршому соборі УГКЦ), і що вони можуть зустрітися і познайомитися, а заодно ще й відсвяткувати св.Яцека!
Попри те, що всі ці «світи», або «рівні», такі різні-різні, зі своїми власними завданнями і їх реалізацією, – ніщо не зашкодило учасникам святкового вечора і щиро помолитися, і потім весело відсвяткувати. «Друзі», як їх називають у русі «Віра і світло», мало що розуміли зі сказаного про св.Яцека, і навіть до самого о.Яцека Дудки підходили знайомитися з подивом: «Як тебе звати? Як? Ага… а як тебе звати?» Але ніхто інший, як саме вони, зі щирим захватом співали о.Яцеку віншувальне «Многая літа». Причому перші почали гості з Петербурга, тож вітання пролунали російською мовою. Ну а потім як було не заспівати українською – на честь Києва, польською – на честь священика-поляка…
А потім ще були танці (сам особисто директор Інституту св.Томи грав «друзям» на гітарі, а вони водили свої хороводи) та співи. «Милосердя падає, падає, падає…» Хто як не ці люди знає, що таке милосердя, і як саме воно «падає, немов солодкий дощ».
А дощило цими днями чимало. Після шаленої спеки прийшло милосердя. Над містом святого Володимира – а для домініканців ще й містом святого Гіацинта – ходили хмари навперемін із сонцем. Такий собі погодний символ Яцекового перебування в Києві, успішної проповіді, що перемежовувалася з періодами вигнань.
«Для мене – для нас усіх, – сказав о.Яцек Дудка ОР, – велика честь жити і працювати в місті, де жив і працював св.Яцек. У нашій орденській молитві, яка так і зветься – Домініканська, є слова: дай нам бути світлом, яке розсіює байдужість і темряву гріха. Скільки ж то запалу було у св.Яцека, який прийняв хабіт домініканця і пішов проповідувати Євангеліє численним народам!! Остання книжка, яку читав мій тато перед смертю, була про цього святого. І тато сказав: як це можливо, що Яцек збудував 154 монастирі та храми, а я – лиш одну хату за ціле життя? Я відповів: він не власноруч будував, а запалював серця тих, хто долучався до розпочатих ним справ.»
Так, потрібно запалювати серця. Потрібно мати руки помічників і вуста тих, хто молитиметься, як на цій святковій Службі: благослови, Боже, всі починання братів і сестер Домініканського Ордену на наших землях.
фінансово.
Щиро дякуємо!
