Отаким похвалюся, а собою хвалитись не буду, хіба тільки своїми немочами. (2Кор.12:5)
Якби мені колись сказали, що я, будучи священиком, буду витрачати тиждень свого часу і неймовірну кількість сил для, всього-на-всього, вісімнадцятьох молодих людей, то я б таку репліку навіть не зауважив.
Декілька днів тому, ми завершили молодіжний табір Оаза, від Школи Християнського Життя і Євангелізації на Закарпатті. Темою були дві паралельні лінії: «Святі Тайни – Двері Віри», та «Патріотизм».
Коли ми почали з’їзд учасників, то були присутні я, два аніматори та одна учасниця, а очікування були на 50-60 осіб. Ситуація розчаровувала. Однак, Господь хотів подарувати новий досвід.
На Закарпатті ми провели вже п’ять Оаз і завжди було багато учасників, що завжди підбадьорювало аніматорів, а тут – вісімнадцять. Але такої сильної та глибокої праці з молоддю, яка була на цьому таборі, не пам’ятаю. Аніматорів приїхало дев’ять чоловік, з яких п’ять – місіонери з Красилова. Тобто, з двома учасниками працював один аніматор. Кожен кожного знав по імені та щось із життя, тому на молитві відчувалась така єдність, ніби всі ми від народження разом.
Дехто з хлопців та дівчат, які були на цій акції, належать до проблемних сімей і мають через це багато серйозних духовних труднощів, які не дозволяють їм жити повноцінно. Але, те, як люблячий Господь зцілює та дає нове життя для них, захоплює! І це так знаково, як табір, котрий починався розчаруванням, став для аніматорів та священиків новим подихом та новим етапом в праці з молоддю на теренах Карпат. Це так у стилі нашого Тата…
А тепер вас благаю триматись на дусі, бо ні одна душа з вас не згине. (Дiї.27:22)
І кожна людина побачить Боже спасіння! (Лук.3:6)