Предстоятель УГКЦ Блаженніший Святослав висловив намір перенести до столиці України мощі Київського митрополита Ісидора, який від імені Руси у 1439 році підписав Флорентійську унію. Такий крок УГКЦ пов’язує із освяченням патріаршого храму в Києві та вважає, що він символізуватиме повернення УГКЦ «до дому».
Така, на перший погляд, невинна заява уже викликала збурення у православному середовищі. Найтолерантніше висловився єпископ УПЦ-КП Євстратій Зоря, на думку якого, перенесення мощів Ісидора однозначно ускладнить діалог між УГКЦ і православними церквами в Україні. Натомість апологет УПЦ-МП Юрій Чорноморець у соціальних мережах назвав намір УГКЦ «плювком» у православних і… «розчарувався».
І хоча офіційних заяв чи коментарів стосовно м.Ісидора з боку православних церков ще не має, не важко передбачити, якими вони будуть у разі практичної реалізації ідеї Блаженнішого Святослава.
Митрополит Ісидор завжди був «каменем спотикання». А точніше, від часу, коли поставив свій підпис під документами Флорентійської унії, яка начебто ліквідувала великий розкол 1054 року. З цього часу православні вважають його «зрадником віри», а ще «вовком-хижаком», «лжепастирем», «єретиком», «згубником християнських душ». Натомість Греко-Католицька Церква шанує митрополита за те, що послідовно і вперто «обстоював єдність нашої Церкви з Римом».
До речі, Ісидор був останнім митрополитом, обраним і поставленим для всієї Русі-України в Константинополі. Після цього московська митрополія відділилась від київської, а в Москві почали обирати митрополитів без погодження та благословення вселенського патріарха.
Ця історія, на мою думку, показує наскільки спрощено ми інколи розуміємо питання єдності традиційних українських церков. Якщо митрополит, який жив у 15 сторіччі може вносити сум’яття в голови людей, що називають себе сучасними християнами і щиро вболівають за долю Церкви в незалежній Українській державі, то як вони знайдуть порозуміння у більш важливих питаннях, скажімо тих, які лежать у площині віроучення?
Якщо православна і католицька сторони не даватимуть відповіді на згадане питання, це означатиме неготовність до діалогу на тему створення в Україні єдиної помісної Церкви, навіть якщо вони заявлятимуть протилежне.
Ще один важливий аспект у цій історії, який стосується передусім православних. Уболіваючи (сподіваюся по-справжньому) за україноцентричність православної Церкви не варто використовувати у полеміці з греко-католиками аргументи, придумані у Московії, згодом Росії, а ще згодом у компартійних кабінетах.
Варто також завжди пам’ятати, що саме православні, а не якісь інші, владики, в тому числі митрополит Київський і всієї Руси Ісидор, стояли біля витоків Церкви, яка сьогодні перебуває у єдності з Апостольською Столицею і має набагато більше підстав вважатися спадкоємницею Церкви Володимирового Хрещення, а ніж, скажімо, Російська православна церква на чолі з патріархом Кирилом.
Богдан Червак, РІСУ
фінансово.
Щиро дякуємо!
