Юлія Комарніцька

«Батько священиків, бідних та загублених»

Сім років тому відійшов до Господа світлої пам’яті єпископ Ян Ольшанський. Він був першим єпископом Кам’янець-Подільської дієцезії у часи української незалежності.

До того, у часи переслідувань Церкви комуністичним режимом він, як священик, плідно працював. Священики та віряни пам’ятають його посмішку, розмови та молитви в сповідальниці Кам’янецької катедри.

Яким був єпископ Ян Ольшанський?

Отець Микола Гуцал:

«Єпископу Яну Ольшанському була притаманна така риса, як вбогість в дусі. Люди тягнулись до нього, як до сонця, бо він мав у собі світло Боже. Він був особистістю, уособленням Божої Любові, тому й притягував інших. Люди приїжджали здалека, щоб почути його проповідь.

Я пам’ятаю, як після сьомого класу був на реколекціях для міністрантів (1978 р.) і читав роздуми до одного із стоянь Хресної дороги. Набагато пізніше, через кілька років, він мені сказав, що пам’ятав мої роздуми і носив мене у своєму серці.

Коли виникло питання, хто асистуватиме під час єпископської хіротонії, то він обрав мене, як одного із двох асистентів і отця Віктора Ткача. 2 березня 1991 року у Львівському Кафедральному Соборі священик Ян Ольшанський став єпископом.

Він переживав, щоб священики були святі, як сам казав «згідно Ісусового Серця».

Сестра Яніна Грановська — Згромадження Малих Сестер Непорочного Серця Марії (гоноратки):

«З 1983 року по 1991 рік я працювала із ним в с. Маниківці.

Коли йому зробили на серці операцію, то я була в новіціаті і пам’ятаю як о. Юрій Зелінський сидів біля нього. Після операції він ні разу не був у лікаря на консультації.

Часто любив жартувати: «Ясю, доливай води до супу, бо гості їдуть».

В Маниківцях (Хмельниччина) єп. Ян Ольшанський мав приблизно такий розпорядок дня: Він прокидався о 06.45, вмикав музику Енніо Морікконе і збирався, потім йшов на годину-півтори на молитву, після сніданку читав Хресну дорогу.

Я пам’ятаю, що він постив в середу і суботу – на початку посту і у Великий тиждень.

Єпископ Ян Ольшанський навчив мене любити гостей. Часто любив жартувати: «Ясю, доливай води до супу, бо гості їдуть». Він був веселий, але при гостях стриманий і зібраний.

«В сусідньому селі була бідна сім’я – ми у себе в хаті гріли воду і він мив цих дітей. Бабки в селі обурювалися, а він завжди казав: «А що їм до того: що хочу – те й роблю.»

Він завжди мав в кишені цукерки і жувальні гумки, які роздавав дітям. Єпископ Ян любив дітей. Також він опікувався бідними і допомагав їм. В сусідньому селі була бідна сім’я – ми у себе в хаті гріли воду і він мив цих дітей. Бабки в селі обурювалися, а він завжди казав: «А що їм до того: що хочу – те й роблю.»

Коли йому заборонили їздити до хворих і сповідати, то бабці в селі збирали жіночий одяг та приносили йому. Лише так, перевдягнутий у жінку, він міг їздити і сповідати хворих людей.

Перед тим, як він став єпископом, то в Маниківці приїжджали 4 рази із нунціатури і розмовляли із ним в кімнаті майже по 4 години.

Коли оголосили, що він стане єпископом, то він уникав нас, бо був скромний.

Якось після того, як я вже дізналась, Ян Ольшанський буде єпископом, зайшла до храму і побачила, як він молився, лежачи хрестом і плакав, наче дитина. Я одразу пішла, бо думаю, що йому було б прикро, якби дізнався, що я це бачила. Але саме тоді я усвідомила важливість покликання єпископа. Владика Ян переживав це і плакав».

Зоя Скубій, братство «Місія Святого Духа», с. Китайгород:

Отець Ян був тим єпископом, завдяки якому ми прийшли до Католицької Церкви. І тільки потім, познайомившись із ним ближче, ми змогли оцінити всю незвичайність та навіть чудо цієї події.

Єпископ Ян Ольшанський був традиційним католиком старої польської школи і до нових течій ставився із певною долею скептицизму. Ми ж в той час були харизматичною позаконфесійною спільнотою, рівновіддаленою від усіх традицій. Він зумів, незважаючи на нашу, начебто відчуженість, розгледіти нашу потребу в Церкві. Він зробив все, що від нього залежало, щоб ми в цю Церкву щільно ввійшли.

Ми впевнені, що в єпископа Яна було багато чеснот, але найближчою для нас залишається його здатність бути слухняним Божій волі, особливо в моменти, коли ця воля виходить за рамки звичних людських уявлень.

Станіслав Нагорняк, органіст Кафедрального Собору св.ап. Петра та Павла у Кам’янці-Подільському:

Я пам’ятаю, як в далекому 1959 році мій батько їхав 45 км з м. Бар, де ми проживали, до с. Струга на Службу Божу. Цю Месу мав відправляти отець Ян Ольшанський. Він був тоді відомий, як великий добродій по цілій Україні, де нараховувалось біля 10 священиків. Батько тоді приїхав і розповідав нам про Месу, про отця Яна та про проповідь.

У 1965 році я перед службою в армії я поїхав до с. Маниківці сповідатися до того, кого називали капеланом, що невтомно сидів у конфесіоналі, чекаючи на тих, кого там наставляв на правдиву життєву дорогу — Хресну дорогу. Саме тоді я і отримав запрошення бути в нього органістом, що і сталося у 1969 році.

Він був священиком, який мав усі блаженства. Також він не афішував своєї діяльності, яка була на той час безмежною — третя частина Хмельницької області, Вінницька та Тернопільська не мали священиків. Я за 40 років праці із ним не чув скарги, що він втомлений чи хворий. А був і втомлений, і серйозно хворий, бо переніс операцію на серці.

«Я за 40 років праці із ним не чув скарги, що він втомлений чи хворий. А був і втомлений, і серйозно хворий.»

А якщо пригадати гімн любові, то був: терпеливий, не заздрісний, переносив все з покорою та без зверхності. Одним словом — любив Бога, як свого Батька і любив людей, бо в них бачив Бога. Коли він виконував якусь роботу, то казав, що інші б це зробили краще, але сам виконував досконало.

Якщо говорити про дари Святого Духа, то він був обдарований усіма. Для мене він також є прикладом мудрості. Пам’ятаю, коли на початку 70–х років минулого століття, атеїсти та переслідувачі докладали всіх зусиль, щоб знищити Церкву та священнослужителів. Часто їх викликали так звані «червоні біскупи» — це страшні люди, які психологічно хотіли знищити всіх відданих християн, а особливо священиків. Викликали до обласних рад і радили, що повинен священик зробити «доброго», щоб храм розвалився, і щоб парафіян ставало щораз менше.

Я пам’ятаю, як одного разу отця Яна Ольшанського з іншими священиками, включаючи і православних, викликала влада. Це був час перед Пасхою, тому вони говорили так: «Якщо молодь і діти будуть присутні на святкових Богослужіннях, то ми заберемо у вас право обслуговувати парафії». Представники влади кожного особисто змусили відповісти чи зрозумів і пообіцяти, що прийняв до уваги. Отець Ян приїхав з Хмельницького у Попільну Середу, а вже у Великий Четвер зібралось на Месі багато людей. На проповіді він сказав: «Прихожани мої дорогі, змушувала нас влада до того, щоб не було дітей на святкових Службах. Я їм присягнув, що моїх дітей не буде. Але, мої любі, де будуть ваші діти, тоді, коли Христос буде завтра, у Велику П’ятницю, на хресті і захоче їх обійняти та прийняти до Царства?» Я добре пам’ятаю, як в невеликому селі Маниківці ми тоді нарахували 64 дитини, серед них 40 дітей приступали до Причастя в перші п’ятниці місяця. І ці діти зуміли потрапити до храму, який охоронявся владою.

Цей душпастир робив, як св. Франциск, про якого і згадував часто на проповідях. Єпископ Ян проголошував Слово в довгих проповідях, але нікому вони не докучали. Хоч проповіді часто були польською, але багатьох вражали. Я пам’ятаю як в 1976 році 5–річна дівчинка переказала проповідь о. Яна про алкоголь своєму батьку, який часто випивав.

А ще я часто пригадую клінчник єпископа Яна, якому 50 років. Зараз ця реліквія знаходиться в Каплиці Пресвятих Дарів. Це його коліна і лікті були сперті на клінчник. Скільки ж молитов було занесено перед Трон Господній!

Сестра Анна Стара – Згромадження Сестер від Ангелів:

Я знала єпископа Яна багато років. В дитинстві ми їздили до парафії в с. Маниківці, де він служив людям. В 60-х роках, коли поблизу не було священиків, мої батьки співпрацювали із отцем Ольшанським, допомагаючи йому в душпастирській роботі. Саме він вділив мені Таїнство Миропомазання. На початку 80-х років він перебував в нашому монастирському Будинку в Вільнюсі, який знаходиться по вулиці Весюло. У вільнюській клініці йому зробили операцію серця і занесли інфекцію, яка стала причиною цирозу печінки.

Коли я приїхала до Кам’янця–Подільського, то не знала, які обов’язки мені довірять. Бог сам потурбувався про те, щоб мені не було нудно. В катедрі я зустріла єпископа Яна, відвідала його. Я також дізналася, що він дуже хворий, що повернувся із санаторію, «... щоб помирати вдома». Я запитала його, чи можна було б після Меси приходити до нього, щоб поприбирати та порозмовляти. Він погодився.

Недовго я мала змогу брати участь у святій Месі, яку відправляв єпископ Ян в Кам’янець-Подільському Кафедральному соборі. Стан його здоров’я швидко погіршився. Довгий час владика Ян не міг виходити з кімнати. Я поселилась поруч, щоб мати змогу відгукнутись на кожне його прохання. Найчастіше він мене кликав на молитву. Не було хвилини, коли б його руки не тримали розарію. Молитва Літургії Годин була для нього святим обов’язком: ніколи в своєму житті він не пропустив щось із Бревіарію. На годину перед його смертю (помер о 19.00), ми запланували Годину читань. Єпископ Ян вже не міг читати, але кожен вірш повторював, беручи участь у молитві. Він починав три рази заключну молитву, але не міг сам її відмовити. Так було вперше і востаннє.

«Щоденна молитва розарію плинула з його уст від ранку до вечора за семінаристів та священиків.»

Щоденна молитва розарію плинула з його уст від ранку до вечора за семінаристів та священиків. Одного дня я мала роботу після обіду, а тому єпископ запропонував мені помолитися усі частини розарію перед обідом. І так сталося, що мої плани потім змінилися і я змогла залишитися із ним на цілий день. Ввечері єпископ Ян знову захотів помолитися розарій, а я сказала, що ми вже сьогодні молилися. А він на це відповів: «Бачила, як клірикам та священикам потрібна наша молитва?». Бачила і чула — і від цієї хвилини залишилось у мене, як в заповіті: потребують нашої молитви, моєї молитви.

Різдво 2002 року. Єпископ Ян був знову в Кафедральному соборі на останній різдвяній Вігілії. В очах людей сльози радості. На закінчення Меси владика Ян привітав усіх, подякував за молитву. Далі протягом цілого наступного місяця єпископ Ян відправляв щоденно святу Месу в каплиці курії. На початку лютого його стан знову погіршився.

23 лютого, в неділю зранку. Після Святого Причастя Його Преосвященство єпископ Ян Ольшанський ослаб. Тиск почав знижуватись, по краплині відшукав притомність. Ми всі молилися. Він відійшов до Господа в повній свідомості. Відійшов той, хто полюбив Бога понад усе. Вбогість, в якій жив, говорить про те, яким був. Він був батьком священиків, бідних та загублених. Він був людиною молитви, великого серця «невільник» конфесіоналу та священицьких обов’язків, вірний син Богородиці та почитатель святих. Він був людиною віри та любові до Божого народу.

Церемонія похорону була свідком того, ким він був.

Я дякую Богу за дар перебування і можливість служити священику, який всеціло перебував в Господі. Я вірю, що він заступається за мене на Небесах і випрошує мені прощення та потрібні благодаті.

Довідка CREDO

Єпископ Ян Ольшанський народився 14 січня 1919 р. у с. Гута Бродська в околицях міста Броди Тернопільської області.

В сім років був записаний до школи, а після її закінчення здав іспити до гімназії в Бродах, яку закінчив у 1938 році. В цьому ж році вступив до Метрополітальної Вищої Духовної Семінарії у Львові, яку закінчив у 1942 році і прийняв сан священика з рук архієпископа Болеслава Твардовського.

Першою парафією, де Ян Ольшанський працював вікарієм, була Качанівка, що знаходилася біля давнього польсько-радянського кордону. Потім, адміністратор Кам’янець-Подільської дієцезії о. Адольф Кукурудзінський, за згодою Архієпископа Митрополити Львівського Болеслава Твардовського, запросив його до своєї дієцезії і призначив адміністратором парафії у Городку (Хмельниччина), одночасно віддаючи під душпастирську опіку ще ряд сусідніх парафій (Фельштин, Кутківці, Купин, Сатанів, Ярмолинці).

Після двох років праці у Городку політична ситуація змусила о. Яна Ольшанського до переїзду у Львів, де він виконував обов’язки вікарія при Кафедральному Соборі та храмі Сніжної Богородиці. Після двох років праці у Львові о. Ян Ольшанський знову повернувся в Городок, де працював до 1959 року. У цьому ж році комуністична влада позбавила його права виконувати душпастирську роботу. Однак, після невеликої перерви, отець Ян Ольшанський знову отримав дозвіл на працю у віддаленому від більших осередків селі Маниківці, де у важких умовах працював до 1991 року.

16 січня 1991 р. Святіший Отець Папа Римський Йоан Павло ІІ призначив о. Яна Ольшанського єпископом відновленої Кам’янець-Подільської дієцезії. Під опіку єпископа Яна увійшла територія 8 адміністраційних округів південної частини України. Завдяки його зусиллям було створено душпастирські осередки, які пізніше слугувати ґрунтом для створення двох інших дієцезій. У Кам’янець-Подільській дієцезії Його Преосвященство єпископ Ян Ольшанський створив Вищу Духовну Семінарію і відновив діяльність понад 200 парафій.

4 травня 2002 року Святіший Отець Йоан Павло ІІ прийняв прохання єп. Яна Ольшанського про звільнення з посади керуючого єпископа Кам’янець-Подільською дієцезією. Однак, він і надалі залишився пов’язаний з дієцезією — порадою, молитвою та терпінням.

Єп. Ян Ольшанський помер 23 лютого 2003 року, на шістдесятому році священства.