Нещодавно мені вдалося з’їздити в Румунію у рамках навчальних візитів від Інституту екуменічних студій, що є при Українському Католицькому Університеті у Львові. Це була поїздка з наперед продуманим до дрібниць планом, насиченим відвідинами місцевих церков, монастирів, деяких навчальних закладів (оминаючи замок Дракули). І хоча часу на милування місцевістю взагалі не було, нам все ж таки вдалося трохи заглибитись принаймні в релігійне життя Румунії, зокрема однієї з її частин – Трансільванії. Тож спробую бодай трохи привідкрити хвіртку на те, що ми там побачили.
Хоча, чесно кажучи, ще досі вагаюся, чи була я в Румунії, чи, насправді, в Угорщині. Принаймні жодного румунського слова не вивчила. Трансільванію після Першої Світової війни відділили від переможеної Угорщини на користь Румунії. Тому сьогодні на території Румунії мешкає близько 1,5 млн. угорців, значна частина яких проживає саме у цьому регіоні. Вони не асимілюються, і зберігають як культурну, так і релігійну самобутність.
Складне етнічне розграфлення Трансільванії, загалом, зумовлює і не менш складну, як і в Україні, релігійну ситуацію. Міста Клюш і Орадеа (куди ми потрапили) просто насичені храмами з хрестами, зірками Давида і зіркоподібними кулями, іноді півнями, на верхах веж. Але найцікавіше те, що усі вони знаходяться поруч. Етнічна приналежність визначає не тільки мову, якою розмовляють місцеві мешканці (хоча на вулицях ви почуєте лише румунську), але й церкву, яку вони відвідують. Тобто, якщо йдеться про православних чи греко-католиків, то переважно маються на увазі румуни. Якщо бачите римо-католиків чи протестантів, то, швидше за все, це будуть угорці.
Раніше румуни на цій території виступали як інша культура. Вони не мали представництва у керівних верхівках, проте були знані, як вірні Православної Церкви. Навернути їх у католицизм чи протестантизм місцевому духовенству не вдалось через поширену в їхніх колах неписемність (тут перемогу здобула візантійська ікона). Тому румуни, частина з яких після 1700 році утворила Румунську Греко-Католицьку Церкву, таки зберегли свою приналежність до православної традиції.
Проте єдність на етнічному рівні не забезпечила злагоди і миру між конфесійними відгалуженнями. Коли ми забігли в православний храм Св. Георгії у м. Орадеа (екс-греко-католицький), нас, звичайно, вразили лави для сидіння та іконописання західного стилю. Проте пані, яка на той момент доглядала за храмом (до речі, дуже добре розмовляла українською), на наше питання «чи це греко-католицька церква?», одразу рішуче відповіла, що на 100% православна. Починаючи з 1948 року і аж до 1989 року, греко-католики тут були заборонені комуністичною владою, а їхні церкви віддані РПЦ. Тому подібно, як і в Україні, проблема відвойовуння церковного майна у місцевих православних досі актуальна.
Не так легко отримати «в подарунок» від влади храм і місцевим протестантам. Йдеться про реформаторів, лютеранів та унітаріїв, які здебільшого мають парафії в колишніх римо-католицьких храмах. Цікаво, що майже в усіх церквах реформаторів, які ми відвідали, двері виходять у подвір’я, оскільки ще у 18ст. заборонено було будувати вихід на вулицю, щоб бува не заплутувати римо-католиків, які проходили поруч.
У Румунії нас приймали студенти Протестантського теологічного інституту. Серед близько 100 студентів, які тут навчаються, ви не знайдете жодного румуна. Загалом, їхня церква так і називається – Угорська Реформована Церква. Отже, знову ж таки проскакує національний момент. Але найбільше мене вразило те, що більшість з них через те, що весь час нас супроводжували, самі вперше побували у церквах інших конфесій (зовсім близько біля інституту), куди раніше ніколи не заходили.
Більш національно різноманітна Римо-Католицька Церква, яка має поділ на угорську та румунську частини. У Румунії вона займає 2-ге місце за кількістю вірних (4,5%). Найтепліші стосунки у них з греко-католиками, оскільки між ними була налагоджена співпраця в часи комунізму. Втім, справжнім містком єдності в Трансільванії могли б бути лютерани (німці, румуни, угорці), які, з одного боку, мають непогані відносини з реформаторами, а з іншого – з православними. До речі, у вищезгаданому протестантському інституті навчається лише 5 лютеранів, для яких окремо відправляються богослужіння. Самуель, один зі студентів, лютеранин, жартує, що вони в інституті для урізноманітнення статистики.
За весь час нашого там перебування, ми не відчули жодного конфесійного дискомфорту. Можливо, тому, що на рівні молоді усі ці догматичні суперечки не мають великого значення. А, можливо, й тому, що виховання тут не проходить шляхом ворожого настроювання проти представників інших конфесій, вивищення істинності окремої церкви. У класах звичайних шкіл дітей ділять за конфесіями, і кожна конфесія має свою окрему християнську етику. Якщо дітей в одній групі дуже мало, то вони можуть доєднатись до іншої або взяти собі будь-який інший предмет на вибір.
Сестра Георгія, студитка, студентка ІЕС вважає: «Питання зближення в Румунії зараз не є таким актуальним. Кожна Церква розвивається сама по собі, в своїй традиції. Але нема таких моментів, щоб між ними була спільна праця, спільна молитва. Не ворогують, але кожен живе по-своєму. І дивно, що ці церкви є всі одна при одній, дуже близько». Наприклад, тут мало хто знає про молитву Тезе, яка відбувається тільки в римо-католиків один раз на місяць.»
Звісно, для того, щоб вирахувати керунки та інтенсивність усіх внутрішніх міжконфесійних потоків, трьох днів зовнішнього споглядання не достатньо. Проте після всіх візитів, розмов і дискусій помітила такі тенденції.
Перше, це те, що у богословському вимірі розвиток Церкви у Трансільванії нагадує неймовірний феномен, який побачила на румунських вулицях. Це електричні стовпи, що тримають на собі більше десятка дротів різного діаметру, які зовсім поруч один біля одного, але тягнуться паралельно.
А от перетинаються вони лише у соціальній та науковій сфері. Особливо це добре видно через факт існування 4 богословських факультетів (протестантський, римо-католицький, греко-католицький і православний) на базі місцевого державного університету в Клюші, які за посередництвом різних інститутів співпрацюють між собою.
Тут також не можу не згадати про невеличкий центр, в якому ми мали радість ночувати. «Постікум» (Posticum – Movimentum Iuventutis Christianae Association) схожий на реколекційний дім, з такою відмінністю, що це культурна, духовна і молодіжна організацій в місті Орадеа, яка взяла собі за мету вивчати і поширювати християнську культуру та духовність. Тому тут проходять, окрім різних екуменічних конференцій, також різні культурні, навчальні та благодійні програми для молоді, музичні концерти в підвалі під егідою асоціації Корпус Крісті.
Отже, не дивлячись на насиченість Трансільванії різноманітними конфесіями (я вже нічого не кажу про неопротестантів), їм вдається непогано існувати пліч-о-пліч, в прямому розумінні цього слова. Будь-які конфлікти тут зумовлені лише етнічними чинниками і аж ніяк не догматичними суперечками.
«Румунія – це країна, де кожен намагається відшукати свою ідентичність в етнічному вимірі. – пояснює Хелен Зордрагер, преставник організації «Церква в дії». – Для румунів та угорців ідентичність і церква, нація, мова об’єднані воєдино. Тут у першу чергу ти – реформатор чи католик, а потім уже християнин».
Румунія нагадує мені Україну…
Загальна релігійна статистика у Румунії
Румунська Православна Церква 18.806.500 (86,6%)
Римо-Католицька Церква — 1.028.500 — (4,5%)
Угорська Реформована Церква — 700.000 — (3,7%)
П’ятидесятники — 330.500 — (1.5%)
Греко-Католицька Церква — 200.000 — (0,9%)
Баптисти — 130.000 — (0,6%)
Унітарна Церква — 70.000 — (0,4%)
Мусульмани — 60.000 — (0,3%)
Лютеранська Церква — 47.000 — (0,2%)
Юдеї (євреї) — 6.200 — (0,03%)
фінансово.
Щиро дякуємо!
