«Отець Максиміліан Туровський народився в 1886 р. в с. Бараші тогочасного Житомирського уїзду в шляхецькій сім’ї», – Такими словами розпочинається слідча справа про настоятеля Шаргородської парафії св. Флоріана.
Слідча справа о. Максиміліана нараховує 51 аркуш. Була розпочата 31.01.1931 р. і припинена 16.02.1990 р. (дивись ДАВО, ф. Р-6023, оп. 4, спр. 25214).
Наш священик народився в с. Бараші (яке було засноване в 1566 р. Сучасний Ємильчинський р-н, Житомирська обл.). Священик Кам’янець-Подільської дієцезії, семінарист Житомирської духовної семінарії. В 1910 р. перебував як непокірний священнослужитель в Заславському монастирі. Царська влада суворо карала духовних осіб, якщо вони в проповідях підкреслювали більше духовне добро Католицької Церкви.
В роках 1913-1918 о. Максиміліан був адміністратором парафії Озаринці в Могилів-Подільському деканаті. В 1920 р. його призначено адміністратором парафії Яришів. Далі до 1930 р. був настоятелем парафії св. Флоріана в Шаргороді. Там само був арештований і згідно статті 54-10 карного кодексу УССР 10 квітня 1930 р. засуджений Трійкою ОГПУ на 10 років виправно-трудових робіт. 25 квітня вже з Києва разом з іншими 30-ма священиками етапом потрапив до Ярославського політ-ізолятора. В серпні 1933 р. прибув до Соловецького концентраційного табору, де перебував принаймні до 1937 року. День його смерті невідомий. Деякі дослідники кажуть, що його стратили 8 грудня 1937 року. Однак цю інформацію потрібно ретельно дослідити.
Ордер на арешт священика був підписаний 23 січня 1930 р., хоча фактично о. Максиміліан під вартою знаходився від 7 травня 1927 року, а був арештований 22 січня 1930 р. Можливо, перед своїм останнім арештом його було звільнено на деякий час.
Вирок Трійки ОГПУ рахувався від 28 січня 1930 р. Разом з о. Максиміліаном в цій слідчій справі проходили такі особи: Роздоба Франциск – 39 р., Роздоба Йосиф – 32 р., Гергуш Григорій – 20 р., Поп Казимир – 19 р., Хворостовський Франциск – 41 р., Пізур Петро – 56 р. напевно ніхто із них де повернувся до рідних осель. Їхні протоколи допиту, особливо підпис кожного аркуша дуже невиразні. У випадку Гергуша Григорія – навіть нерозбірливий.
Згідно розпорядку з 6.00 до 22.00 години в’язні мусіли ходити по камері, їм не було дозволено лежати або сидіти О 22. за розкладом розпочинався тихий нічний час. Проте в дійсності саме ця година ставала початком допитів, які тривали щоночі від 22.00 до 5.00 години.
Головною причиною арешту о. Максиміліана був шлюб Гергуша Григорія, мешканця с. Шостаківка з нареченою Зоєю. Слідча справа не згадує її прізвища, лише те, що і вона була жителькою цього ж самого села. Сам Гергуш Григорій не тільки повінчався зі своєю нареченою, але й залишив комсомол і щонеділі ходив до храму на Службу Божу. Такі провини радянська система не залишала осторонь. Отця Туровського зарахували до «соцільно-небезпечного класу».
Слідча справа о. Максиміліана Туровського – це ніщо інше як опис стійкості віри і мужності задля Бога і Церкви.
Окрім біографічних даних, о. Максиміліан ні до чого не зізнався, – як про це свідчить заключна постанова його слідчої справи:
«Ксьондз Туровський настоятель Шаргородського костьола […] в своїй антирадянській активності використовував сповідь, амвон, поїздки по селам […]. Головною діяльністю Туровського була боротьба з комсомольською організацією […]. Підсудній Туровський своєї вини не визнав […]».
Звичайна недільна проповідь, звичайне священицьке служіння (наприклад, сповідь хворих) сприймалась, у 20-30 роках минулого століття, як антирадянська діяльність. Тому о. Максиміліан, як і інші, священики Кам’янецької дієцезії (разом їх було 42 особи) – це мученики за віру.
фінансово.
Щиро дякуємо!
