Свята Ольга

Римо-кат.: 12 липня (обов’язковий спомин)

Велика княгиня Київська Ольга (890-989) знана найбільше за історично-літературною пам’яткою «Повість временних літ». Цей твір є більше пам’яткою літературною, ніж історичною. Ольга правила Київською Руссю (не плутати з росією) по смерті свого чоловіка, князя Ігоря, якого древляни вбили 945 року — за що, власне, вона їм і помстилася.

Канонізована східною Церквою, вона визнана й календарем Західної Церкви. Починаючи з того, що до схизми ще було майже сто років, а отже, політичні ігрища у прославленні тих чи тих діячів держав і Церков ще «не ввійшли у гру». І закінчуючи тим, що, власне, є важливим у її житті: Велика княгиня Ольга є рубіжною постаттю як в історії формування Київської держави, так і в історії її християнізації.

Про походження Ольги є кілька версій; у певний період стало «зручно» вважати, що вона народилась у Пскові, що походила з роду князя Гостомисла тощо. Хоча саме ім’я Ольга (Хельга — «свята») є виразно варязьким, так само як імена слов’янських правителів тих часів: Ігор (Інгварр — «молодий воїн») та інші: Рюрик, Трувор (Тревор), Синевус (слов’янізоване Сеніус) та інші. Скидається на те, що «прийдіть і правте нами», скероване слов’янами до варязьких племен, було сказане цілком серйозно. Але після Ольги в історії вже немає варязьких імен: син її звався Святослав, внуками були святі Борис і Гліб, святий Володимир, а правнук — Ярослав Мудрий. А Київська Русь після неї, в Х-ХІ ст., стала міцною, розвиненою, цивілізованою європейською державою.

Княгиня Ольга прийняла в Константинополі хрещення 957 року, уклавши при цьому політичну угоду з імператором Константином Багрянородним. Ім’я вона собі вибрала за іменем імператриці Єлени, славної тим, що знайшла Хрест Господній. Календар знає її під попереднім ім’ям, можливо, щоб не плутати. Зрештою, Ольга також у певному сенсі «знайшла Хрест Господній».

Її державне правління було успішніше, аніж християнізація Русі. Ольга не зуміла передати віру своєму синові Святославу, але онуки, яких вона виховувала, рішуче прийняли віру в Єдиного Спасителя і «повернули державний корабель» на християнський курс. 

Княгиня Ольга підтримувала контакти як зі східним, так і з західним центрами християнства; саме вона запросила 959 року (після відвідання Константинополя) єпископа та священиків від імператора Оттона І. Саме в той час «у граді Кия» побував св. Адальберт. Місія виявилася невдалою, 962 року священники полишили Київ. Політичні ігри вже вступали в дію на віросповідному полі, й царству Болгарському (Константинопольського впливу) було вигідніше мати Київ союзником. Східний вплив переважив. Хоча варто зазначити, що й довго після офіційного проголошення розриву 1054 року Київ як держава підтримував стосунки з обома гілками християнства, вважаючи, що «непорозуміння між начальством» більше стосуються самого начальства, аніж християн на місцях.

Княгиня Ольга побудувала перші християнські храми на Русі (св. Миколая на Аскольдовій могилі, наприклад, св. Софії в Києві, храм Благовіщення у Вітебську, храм Пресвятої Трійці у Пскові). Її нетлінні мощі деякий час спочивали в Києві у Десятинній церкві, поки ще була церква.

Зображення Великої княгині Київської залишилося на фресці собору св. Софії в Києві і є поряд із св. Володимиром у Ватикані (на фото).