22 червня 2026 року закрито збір підписів під петицією про передачу історичної будівлі католицької школи та семінарії Католицькій Церкві. А сьогодні, 23 червня, єпископ Станіслав Широкорадюк, який просив допомоги в її підписанні, відзначає своє 70‑річчя.
Вітаючи ординарія Одесько-Сімферопольського з його ювілеєм і нашою спільною перемогою, CREDO запитує: які відчуття має Його Преосвященство і як він узагалі дивиться на цю справу — повернення Церкві того, що їй належить історично.
Конкретна вдячність єпископа
— Я безмірно вдячний всім, хто долучився до підписання петиції, — радісно відповів єпископ Станіслав, який саме повернувся до Одеси зі святкувань 25‑річчя візиту св.Йоана Павла ІІ в Україну, що відбуваються в Києві.
— Я дуже радий. І, як обіцяв, 30-го числа розпочинаю октаву — Служби Божі вісім днів за всіх, хто підписав, хто допомагав. Бо це те, що я хочу зробити, — те, що я можу зробити.
Я безмірно вдячний усім, хто виявив справжню солідарність і розуміння. Це нас сильно об’єднало, бо допомагали всі: протестанти, греко-католики, православні теж. Дуже багато людей допомагало. Ця петиція нас об’єднала у спільному християнському ділі.
Звісно, особливим чином я дякую о.Миколі Мишовському, директору CREDO, за заохочення людей до цієї справи, та о.Роману Лабі OSPPE, який стільки сил доклав і так креативно долучився. Всі працювали дуже добре!
Друга спроба
— Це вже друга петиція, для якої ми збирали підписи. Перша не була розглянута — бо для неї голосів забракло.
Але та петиція нам теж допомогла, бо надала справі великого розголосу. Відтоді нас залишили у спокої і не виганяли з відремонтованих приміщень. А тепер ми ще й набрали потрібну кількість голосів для розгляду петиції — тобто в цій справі ми посуваємося вперед!
Хіба нас тільки 25 тисяч?
— Якщо виходити з кількості католиків в Україні, то це підписання мало би відбутися дуже швидко, — каже єпископ. — Проблема насамперед у тому, що серед наших вірних — дуже багато людей старшого віку, які мають зовсім інші телефони — з тих кнопочних апаратів підписати неможливо. Вони підходили, запитували — як це зробити? — і не всім вдалося, навіть коли їм пояснювали. Люди підходили і просили їм показати: так, петиція — річ складна для немалої кількості вірних.
А з другого боку, то чого гріха таїти — люди не дуже активно були зацікавлені. Спочатку підписання петиції ледве-ледве посувалося. Потім якось сильніше взялися… і в останній день таки закрили необхідну кількість голосів, навіть трошки більше встигли.
Єпископ Станіслав Широкорадюк під час зустрічі єпископів з Володимиром Зеленським
Повертати своє — важко
— Чи це підписання йшло з такими труднощами через якісь технічні проблеми, чи через неувагу до того, що ніби «не на часі»? — розмірковує єпископ Широкорадюк. — З одного боку, можна зважити на те, що війна і якось людям може бути «не до того». Але з іншого боку — я вважаю, що ми замало працювали над цим як Церква.
Подивіться, як важко йде справа з поверненням храму св.Миколая в Києві. Які були труднощі з тією петицією. Костел навіть не повернули — його передали на 50 років. У таких питаннях ми, так би мовити, технічно відстаємо. Людям важко зрозуміти, що такі справи можна робити набагато швидше, активніше.
А чого нам, власне, бракує?
— Для розв’язання таких ситуацій, — каже пастир кримської дієцезії, — Церкві потрібен не так «кризовий менеджер», як соціальна відповідальність вірних.
Ми їх так навчили: що все вирішують священники, а люди послухали — і пішли собі додому.
Бракує соціальної відповідальності вірних за життя Церкви. За всі ці нерозв’язані питання, які ми досі маємо. Чому, на четвертому десятилітті незалежності, у нас досі не повернено всі відібрані старою державою храми? У Білій Церкві не повернули; в Умані не повернули… Так, держава не виказує великої охоти віддавати забране. Але ситуація невирішувана не виключно тому, що держава не хоче. Люди «не беруться до роботи двома руками», як прислів’я каже.
Я завжди казав: нам ніколи нічого «просто так» не повертали. Хіба що руїни. Нам завжди треба було за своє воювати. А люди воювати не хочуть.
Можна сказати, що вже «однієї війни вистачить». Але не обійдеться без протистояння у «внутрішній війні»: з корупцією, з неправдою, несправедливістю — треба воювати!
Одесько-Сімферопольська дієцезія вже понад 20 років намагається розв’язати проблему з користуваннм колишніми церковними приміщеннями по вулиці Ніни Строкатої. Після зміни балансоутримувача у 2023 році там виникла загроза втрати права оренди частини будівлі, яку католики використовують для занять із дітьми та гуманітарної діяльності. На сайті Одесько-Сімферопольської дієцезії підкреслено: це ще не перемога — але це знак надії. Тому треба не спинятися в молитві.
«Молімося, щоб Господь торкнувся сердець усіх, від кого залежить подальше рішення. Молімося про мудрість, справедливість і добру волю для представників влади. Молімося, щоб історична будівля, яка має таке велике значення для католицької спільноти, могла знову служити Богові, Церкві та людям. Нехай ця справа буде не лише питанням документів, рішень і процедур, але також свідченням віри, єдності й відповідальності».
фінансово.
Щиро дякуємо!
