Одна моя знайома через надмірну зайнятість відкладає на пізніше читання часописів, які її цікавлять. На практиці це «пізніше» іноді означає кілька років.
Вона стверджує, що така читанина з дистанції часу, коли вже відомий наступний перебіг подій, буває дуже повчальною. Отже, тільки недавно вона дізналася про скандальну історію Аделя Сміта, що відбулась восени 2003 року. Вона була вражена. Цей мусульманин, мешканець Італії вимагав усунути розп’яття зі школи, до якої ходили його діти. Суд задовольнив його позов. На цьому закінчилась розповідь у старій газеті. І не було би в тому нічого надзвичайного, якби не місце в якому розігрались ці події: це L’Aquila – італійське місто, у якому недавно стався землетрус.
Сміт не відмовився від боротьби з усім християнським. Він виграв навіть процес щодо назви хреста «труп в мініатюрі на двох дошках».
Цей самий регіон Італії став відомим пізніше на цілий світ через справу судді, який відмовився працювати в залах, де є розп’яття.
Я не стверджую, що землетрус у L’Aquila був Божою карою за боротьбу з хрестом. Проте багато мешканців цього міста та околиць стали на захист розп’яття. Думаю лише, що не варто тікати від хреста. Якщо ми його й викинемо зі шкільного класу чи зали суду, раніше чи пізніше він повернеться до нас. Хоча б як хрест на труні жертв землетрусу…
фінансово.
Щиро дякуємо!
