Квіти, свічки, пожовкле листя, люди йдуть на цвинтарі. Свята наближаються! Третє за важливістю свято року, після Різдва та Великодня, — «задушки».
Так, це правда; формально такого свята немає — є урочистість Усіх святих і спомин Усіх померлих вірних. Однак на практиці ми два дні святкуємо «день померлих», хоча другий день — не завжди свято. А ще є два вікенди — один до, а інший після 1 листопада. Це також час тих самих свят, тобто… яких саме?
Всіх Святих. Що ми святкуємо насправді?
Душастирська практика показує, що багато католиків у цей час відчувають вагання й сумніви щодо того, що саме і як саме треба святкувати.
З одного боку, літургія Церкви говорить насамперед про спомин людей святих; Месальні читання й колір орнату вказують не на жалобу, а на радість. Якби цього ще замало — багато парафій організовують Бал Усіх Святих. Але наші серця й почуття — вже з нашими померлими близькими. І хоча Церква згадає їх наступного дня, 2 листопада, — всі наші організаційні та розумові зусилля зосереджені на цвинтарях і близьких, які вже відійшли і їх уже немає з нами.
А ще ці гарбузи…
Урочистість Всіх Святих відвертає нашу увагу від померлих близьких?
День Всіх Святих не для того встановлений, щоб відволікати нас від наших померлих близьких. Навпаки! Йдеться про те, щоби поглянути на все з правильної перспективи. Є багато способів думати про смерть; але не всі вони правильні.
Зрештою, зі смерті можна зробити шоу, епатаж, позбавляти її належної поваги, або навпаки — вселяти страх і жах перед її приходом. Християнин не легковажить смертю і не боїться її, бо твердо вірить, що смерть тут, на землі, не є останнім акордом життя. У похоронному ритуалі ми молимося, кажучи, що у момент смерті наше життя перемінюється, але не закінчується. День Всіх Святих — це нагадування про напрямок нашого життя та обітницю спасіння. «Я прийшов не судити світ, а спасти світ» (Йн 12,47), каже Ісус — і мусить час від часу нам цю істину нагадувати.
Як смерть близьких впливає на нашу реальність
Усвідомлення смерті, моєї чи моїх близьких, дуже часто є імпульсом до роздумів про швидкоплинність життя, — але не тільки. Зіткнувшись зі смертю близьких, ми думаємо не лише про життя вічне, а й про своє сьогодення. Досвід смерті — це не лише нагадування про крихкість життя; часто це імпульс до змін ще у цьому земному житті.
Коли ми думаємо про близьких нам людей, то їхнє щастя — це також наша радість. Таку радість відчувають батьки за своїх дітей, або друзі. Коли ми думаємо про померлих близьких — варто поглянути на них у цій перспективі щастя. Ми віримо, що вони вже близькі до Ісуса, ближчі, ніж будь-коли були тут, на землі. І незалежно від усіх їхніх колишніх земних турбот і слабкостей тепер вони від цього вільні. Ми теж можемо радіти їхній радості! Так, як це роблять усі святі.
Переклад CREDO за: о.Пшемислав Цвєк, Stacja7
фінансово.
Щиро дякуємо!
