(Підсумок)
«З нагоди початку Нового Року бажаю скласти найщиріші побажання миру всім християнським громадам, керівникам держав, чоловікам і жінкам доброї волі всього світу, – пише Вселенський Архиєрей. – Для цього 43-го Всесвітнього дня миру я вибрав тему: «Якщо хочеш плекати мир – бережи діла творіння». Пошана створеного має велике значення також і тому, що «створення є початком і основою всіх Божих діл» (Катехизм Католицької Церкви, 198) і його збереження стає в теперішній час суттєвим для мирного співіснування людства. Якщо, насправді, з причини жорстокості людини до людини існує багато небезпек, які загрожують мирові та справжньому всебічному розвиткові людини: війни, міжнародні та регіональні конфлікти, терористичні акти та порушення людських прав, то не менш тривожними є загрози, які породжує недбалість, а, навіть, і зловживання, що стосується землі та природних багатств, які даровані нам Богом» (ч.1).
Далі Святіший Отець звертається до своєї Енцикліки «Любов у істині», де він підкреслив, що «всеохоплюючий людський розвиток тісно пов’язаний з обов’язками, які випливають із стосунків людини з природним середовищем, до якого треба ставитись, як до Божого дару для всіх і використання якого потягає за собою спільну відповідальність за все людство, особливо, стосовно убогих та майбутніх поколінь» (ч.2).
Бенедикт ХVІ приділив увагу Посланню на Всесвітній день миру, в якому 20 років тому Папа Іван Павло ІІ особливо наголошував на тому зв’язку, який єднає нас, як Божі створіння, із всесвітом, який нас оточує. Згадане Послання на тему: «Мир з Богом-Творцем, мир з усім творінням», звертало увагу на зріст усвідомлення, що мир у світі перебуває під загрозою також і внаслідок відсутності належної пошани до природи. Папа згадав, що також й інші його попередники посилались на зв’язок, який існує між людиною та навколишнім середовищем. «Наприклад, 1971 року, з нагоди 80-ої річниці Енцикліки Rerum Novarum Папи Лева ХІІІ, Папа Павло VІ підкреслив, що «шляхом нерозважного використовування природи, людина ризикує зруйнувати її і, в свою чергу, стати жертвою цієї деградації» (ч.3).
«Хоч й уникаючи висловлюватись на тему конкретних технічних розв’язок, Церква, «знавець людських справ», наполегливо старається звернути належну увагу на зв’язок між Творцем, людською істотою і творінням. 1990 року Іван Павло ІІ говорив про «екологічну кризу» і, підкреслюючи, що вона має переважно етичний характер, вказував на «невідкладну моральну потребу нової солідарності». Цей заклик стає сьогодні ще наполегливішим, перед обличчям дедалі зростаючих ознак кризи, яку було би невідповідальним не брати до серйозної уваги» (ч.4).
«Однак, треба врахувати, що екологічну кризу не можна розглядати окремо від проблем, які з нею пов’язані, адже вони тісно сполучені з самим поняттям розвитку і баченням людини та її стосунками із своїми ближніми та творінням. Людство потребує глибокого культурного оновлення; потребує наново відкрити ті цінності, які становлять міцну основу, на якій можна збудувати краще майбутнє для всіх. Кризові ситуації, які тепер переходить людство, чи то економічного, продовольчого, екологічного чи соціального характеру, по своїй суті є також кризами моральними, пов’язаними між собою. Вони примушують наново переосмислити спільний шлях людства. Зобов’язують, зокрема, до способу життя, позначеного поміркованістю і солідарністю, з новими правилами і формами зобов’язання, з довір’ям і мужністю використовуючи нагромаджений позитивний досвід і рішуче відкидаючи негативний» (ч.5).
Далі в Посланні на Всесвітній день миру 2010 року Вселенський Архиєрей зауважує, що те, що ми в космічному сенсі називаємо «природою», є «задумом любові та істини». Цитуючи Катехизм Католицької Церкви, він наголошує, що світ не виник внаслідок якоїсь необхідності чи сліпої долі, або випадку. Світ бере початок з свобідної Божої волі, Який бажав, щоб створіння брало участь в Його бутті, в Його мудрості й доброті. Біблійна книга Буття вже на перших сторінках вказує нам на мудрий задум всесвіту, плід Божої думки, на головному місці якого поставлені чоловік і жінка, створені на образ і подобу Творця, щоб «наповнювати землю» і «володіти нею», як «управителі» самого Бога» (пор. Ді 1,28). «Гармонія між Творцем, людством і творінням, яку описує Святе Письмо, була порушена гріхом Адама і Єви, які прагнули зайняти місце Бога, відмовившись визнати себе Його творінням» (ч.6).
«На жаль, треба ствердити, що дуже велика кількість людей в різних країнах та регіонах планети зазнає дедалі більше труднощів внаслідок занедбання або відмови з боку багатьох у питанні відповідального управління навколишнім середовищем». Другий Ватиканський Собор, пригадує Папа, вказував, що Бог призначив землю і все, що на ній знаходиться, для користування всіх людей і народів. «Тому, отже, спадщина творіння належить всьому людству. Однак, сучасні темпи експлуатації ставлять під серйозну загрозу наявність деяких природних ресурсів не лише для теперішнього покоління, але, перш усього, для майбутніх» (ч.7).
«Насправді, здається невідкладним питання вияву лояльної солідарності між поколіннями. Не можна покладати на майбутні покоління кошти використання спільних природних ресурсів» (ч.8). Крім того, наголошує Бенедикт ХVІ, існує моральна необхідність оновленої солідарності всередині кожного покоління, особливо в стосунках між країнами, які перебувають на шляху розвитку, та високо розвинутими країнами. «Екологічна криза вказує на невідкладну необхідність солідарності, яка б простягалась у просторі й часі» (ч.8).
«Без сумніву, однією з основних проблем, які стоять перед міжнародною спільнотою, є проблема енергетичних ресурсів, шукаючи спільні і зрівноважені стратегії, щоб задовольнити потреби в енергії теперішнього і майбутнього поколінь» (ч.9). Екологічна криза створює історичну можливість для того, щоб опрацювати спільну відповідь, яка дозволить перетворити модель глобального розвитку в напрямку більшого пошанування створеного світу і цілісного розвитку людини, що спирається на цінностях, властивих любові в істині.
Вселенський Архиєрей підкреслює, що для того, «щоб спрямувати людство на шлях до повністю зрівноваженого управління навколишнім середовищем і ресурсами планети, людина повинна використовувати свій розум на ниві наукових і технічних пошуків та у введенні в житті відкриттів, які з цього випливають. «Екологічні питання треба розглядати не тільки задля страшних перспектив, які представляються внаслідок деградації оточуючого середовища; приводом, перш усього, повинен бути пошук справжньої солідарності у світовому масштабі, натхненої цінностями любові, справедливості і загального добра» (ч.10).
«Стає дедалі очевиднішим, що тема деградації навколишнього середовища пов’язується з поведінкою кожного із нас, із стилем життя і пануючими моделями споживання та виробництва, часто незрівноваженими із суспільної, екологічної і навіть економічної точки зору» (ч.11). Тому, читаємо в Посланні на Всесвітній день миру 2010, стає необхідною дійсна зміна мислення, яка б спонукала всіх прийняти нові стилі життя, в яких би пошук правди, краси і добра та спільність з іншими задля загального зросту, були б елементами, які вирішували б вибір споживання, заощаджень та інвестицій. «Всі ми є відповідальними за захист і дбання про творіння» (ч.11).
Святіший Отець наголошує, що Церква відповідальна за діла творіння і відчуває обов’язок здійснювати цю відповідальність також і в суспільному житті, щоб захистити землю, воду і повітря, дари Бога-Творця, призначені для всіх, і, понад усе, щоб захистити людину від небезпеки самознищення. «Не можна вимагати від молоді шанобливого ставлення до навколишнього середовища, якщо сім’я і суспільство не допомагають їм шанувати себе самих; книга природи є єдиною, чи тоді, коли говорить про навколишнє середовище, чи про особисту, сімейну чи суспільну етику… Охоче підтримую виховання екологічної відповідальності, – пише Папа, – яка, як я вказав в Енцикліці «Любов у істині», запевнила б справжню «людську екологію» і, отже, з оновленою переконливістю ствердила б недоторканість людського життя в будь-якій його фазі і стані, гідність особи та незамінну місію сім’ї, в якій виховуються в любові до ближнього і пошані до природи» (ч.12).
«Не слід, нарешті, забувати про дуже знаменний факт, що багато людей знаходять спокій і мир, відчувають себе оновленими і відродженими, коли вступають у тісний контакт з красою і гармонією природи. Існує, отже, певного роду взаємність: піклуючись творінням, бачимо, що Бог через створений світ, піклується нами» (ч.13).
Закінчуючи Послання на Всесвітній день миру, Папа Бенедикт ХVІ пише: «Прагненню всіх людей доброї волі до миру, без сумніву, буде сприяти загальне признання нерозривного зв’язку, який існує між Богом, людськими істотами й усім творінням. Християни, освічені Божественним Об’явленням та вірні Традиції Церкви, дають свій власний вклад. Вони розглядають всесвіт і його велич у світлі творчого діла Отця і спасенного діла Христа, Який через Свою смерть і воскресіння примирив з Богом «і земне, і небесне» (Кол 1,20). Захищати природне середовище, щоб будувати мирний світ, – це обов’язок кожної людини. «У цьому полягає невідкладний виклик, який треба прийняти з оновленим та одноголосним зобов’язанням; у цьому полягає провидінна можливість вручити новим поколінням перспективу кращого майбутнього для всіх. Це повинні усвідомити провідники держав і на кожному рівні всі ті, кому лежить на серці доля людства: захист діла творіння і здійснення миру глибоко пов’язані між собою! Тому закликаю всіх віруючих піднести гарячу молитву до Бога, всемогутнього Творця і милосердного Отця, щоб кожен чоловік і кожна жінка почули в своєму серці, прийняли і відповіли на настійливий заклик: «Якщо хочеш плекати мир – бережи діла творіння» (ч.14).
За матеріалами Радіо Ватикана
Послання Папи Римського Бенедикта XVI з нагоди святкування XLIII Всесвітнього Дня Миру (повний текст)
«Якщо хочеш вирощувати мир – бережи творіння»
1. З нагоди початку нового року я бажаю висловити найгарячіші побажання миру всім християнським спільнотам, керівникам держав, чоловікам і жінкам доброї волі всього світу. Для XLIII Всесвітнього дня Миру я вибрав тему: Якщо хочеш вирощувати мир – бережи творіння. Шанобливе відношення до творіння набуває величезного значення, і не в останню чергу тому, що «створення неба і землі є початок і основа всіх діл Божих» [1], – і його збереження в даний час стає необхідним для мирного співіснування людства. Дійсно, якщо через жорстокість людини до людини над світом і над всебічним розвитком людини нависло безліч погроз – війни, міжнародні і регіональні конфлікти, міжнародні і регіональні терористичні акти, порушення прав людини, – то не менш тривожними є погрози, що виникають через зневагу, – або навіть зловживання – по відношенню до землі і природних благ, дарованих нам Богом. Тому необхідно, щоб людство знову усвідомило і зміцнило «союз між людиною і довкіллям, який покликаний бути віддзеркаленням творчої любові Бога, від Якого ми походимо і до Якого ми тримаємо шлях» [2]
2. В енцикліці Caritas in veritate я зі всією очевидністю виявив, що всеосяжний розвиток людини тісно пов'язаний із зобов'язаннями, що виникають із стосунків людини з природним середовищем. Довкілля повинне розглядатися як Божий дар для всіх народів, а його використання передбачає загальну відповідальність за все людство, особливо по відношенню до бідних верств населення і до майбутніх поколінь. Крім того, я відзначив, що завжди, коли природа, а особливо людина, спрощено розглядаються як плід випадку або еволюційного детермінізму, виникає ризик ослаблення усвідомлення цієї загальної відповідальності. [3] І навпаки, погляд на творіння як на Божий дар людству допомагає нам зрозуміти покликання і цінність людини. Сповнені подивом, разом з Псалмоспівцем ми можемо виголошувати: «Коли на небеса спогляну, твір твоїх пальців, на місяць та на зорі, що створив єси, то що той чоловік, що згадуєш про нього, або людська істота, що про неї дбаєш.» (Пс 8,4-5). Споглядання краси творіння спонукає нас визнавати любов Творця – ту саму Любов, що «рухає сонце і світила» [4].
3. Двадцять років тому, присвятивши Послання до Всесвітнього дня Миру темі «Мир з Богом Творцем, мир зі всім творінням», Папа Іван Павло II особливо підкреслив зв'язок, який ми, як творіння Божі, маємо з оточуючим нас Всесвітом. « В наші дні, – писав він, – зростає усвідомлення того, що мир у всьому світі знаходиться під загрозою … також через відсутність належної пошани до природи». І додав, що екологічну свідомість «не слід вбивати, але навпаки, заохочувати, так, щоб вона розвивалася і зріла, знаходячи відповідне вираження в програмах і конкретних ініціативах». [5] І інші мої Попередники посилалися на цей зв’язок, який існує між людиною і довкіллям. Наприклад, в 1971 році, з нагоди вісімдесятої річниці енцикліки Rerum Novarum Лева XIII, Павло VI підкреслив, що «шляхом необдуманої експлуатації природи (людина) ризикує зруйнувати її і стати, у свою чергу, жертвою цієї деградації». І додав, що в подібному випадку «не лише матеріальне середовище стає постійною загрозою: забруднення і відходи, нові хвороби, тотальна руйнівна сила; але є ще людський контекст, яким людина більше не управляє, створюючи, таким чином, для завтрашнього дня ситуацію, яка може стати для неї нестерпною: величезна соціальна проблема, яка стосується всього людства”. [6]
4. Не вдаючись до суті конкретних технічних рішень, Церква, «знавець людства», наполегливо прагне привернути увагу до зв'язку між Творцем, людиною і творінням. У 1990 році Іван Павло II говорив про «екологічну кризу » і, підкреслюючи, що вона має головним чином етичний характер, вказував на «невідкладну етичну необхідність нової солідарності».[7] Його заклик стає сьогодні ще наполегливішим, перед лицем зростаючих проявів кризи, яку було б безвідповідальним не сприймати серйозно. Як можна залишатися байдужими перед проблемами, викликаними такими явищами, як кліматичні зміни, наступ пустелі, деградація і втрата продуктивності величезних сільськогосподарських угідь, забруднення річок і водоносних горизонтів, втрата біорізноманітності, зріст природних катастроф, а також вирубка лісів в екваторіальних і тропічних регіонах? Чи можемо ми закривати очі на явище, масштаби якого все зростають, так званих «екологічних біженців»: людей, яким в зв'язку з деградацією місця існування доводиться залишити його, – нерідко разом зі всім своїм майном, – щоб протистояти небезпекам і невідомості змушеного переселення? Хіба ж можна залишатися байдужими перед лицем реальних і потенційних конфліктів, пов'язаних з доступом до природних ресурсів? Всі ці питання глибоко впливають на дотримання прав людини, таких, як право на життя, харчування, здоров'я і розвиток.
5. Як би там не було, слід враховувати, що екологічна криза не може розглядатися у відриві від пов'язаних з нею питань, оскільки вона тісно пов'язана з самим поняттям розвитку і з баченням людини і її стосунків з собі подібними і з творінням. Тому розумно буде провести глибокий і далекоглядний перегляд моделі розвитку, а також задуматися над сенсом економіки і її цілей, з тим, щоб виправити її дисфункції і відхилення. Цього вимагає стан екологічного здоров'я планети; цього вимагає також і, перш за все, культурна і етична криза людини, симптоми якої давно видно у всьому світі. [8] Людство потребує глибокого культурного оновлення; воно потребує того, щоб знов відкрити для себе цінності, які складають міцну основу для творення кращого майбутнього для всіх. Кризові ситуації, які воно зараз переживає, – незалежно від того, чи мають вони економічний, продовольчий, екологічний чи соціальний характер, – по суті, є також етичними, і всі вони зв'язані між собою. Вони вимагають від нас переосмислення дороги, по якій ми йдемо разом. Зокрема, вони закликають до життя, відміченого помірністю і солідарністю, з новими правилами і формами взаємодії, опертися з довірою і мужністю на наявний позитивний досвід і рішуче відмовитися від негативного. Лише так нинішня криза стає можливістю для поглибленого вивчення ситуації і нового стратегічного планування.
6. Хіба ж неправда, що в основі того, що ми в космічному сенсі називаємо «природою», лежить «задум любові і істини»? Світ «не є продуктом якоїсь необхідності, сліпої долі або випадковості… Він бере початок з вільної волі Бога, Який захотів дозволити творінню брати участь в Своїй Істоті, Своїй премудрості і благості».[9] Книга Буття з перших сторінок повертає нас до мудрого задуму про всесвіт, який є плодом Божої думки і на вершині якого розташовуються чоловік і жінка, створені за образом і подобою Творця, щоб «наповнити землю» і «володіти нею», як «керівники» Самого Бога (пор. Бут 1,28). Гармонія між Творцем, людством і творінням, описана в Святому Письмі, була порушена гріхом Адама і Єви, чоловіка і жінки, що побажали зайняти місце Бога, відмовившись визнати себе Його творіннями. Внаслідок цього було спотворене також і завдання «володіти» землею, «обробляти і зберігати її», і між ними і іншим творінням виник конфлікт (пор. Бут 3,17-19). Людина дозволила собі керуватися егоїзмом, забувши про заповідь Бога, і в стосунках з творінням поводилася як експлуататор, бажаючи проявити своє абсолютне панування над ним. Але істинний сенс початкового наказу Бога, як це прекрасно показано в Книзі Буття, полягав не в тому, щоб наділити людину владою, але, швидше в тому, щоб закликати її до відповідальності. Вже стародавні мудреці визнавали, що природа знаходиться в нашому розпорядженні не як «купа розкиданого сміття»,[10] а біблійне Одкровення дозволило нам зрозуміти, що природа є даром Творця, Який заклав в неї певний внутрішній порядок, щоб людина могла черпати з цього порядку орієнтири, необхідні для того, щоб «зберігати і обробляти» землю (пор. Бут 2,15). [11] Все суще належить Богові, і Бог ввірив все це людям, але не для того, щоб вони розпоряджалися цим довільно. І коли людина, замість того, щоб виконувати свою роль співпрацівника Божого, замінює Бога собою, все закінчується обуренням природи, «бо вона не стільки править, скільки зневажає її». [12] Отже, людина зобов’язана управляти творінням відповідально, зберігаючи і обробляючи його. [13]
7. На жаль, слід констатувати, що безліч людей в різних країнах і регіонах планети відчувають зростаючі труднощі через нехтування або відмову зі сторони багатьох відноситися відповідально до довкілля. Другий Ватиканський Собор нагадав про те, що «Земля і все те, що її наповнює, призначена Богом для того, щоб всі люди і народи нею користувалися».[14] Тому спадщина творіння належить всьому людству. Проте нинішні темпи експлуатації є серйозною загрозою наявності деяких природних ресурсів не лише для нинішнього покоління, але перш за все для майбутніх поколінь.[15] З цього ясно виходить, що деградація довкілля нерідко пов’язана з відсутністю далекоглядної офіційної політики або з гонитвою за короткозорим економічним інтересом, що потім, на жаль, перетворюються на серйозну загрозу для творіння. Для протидії подібному явищу на основі того факту, що «всяке економічне рішення має наслідок етичного характеру», [16] необхідно також, щоб економічна діяльність велася у дусі більшої уваги до довкілля. При використанні природних ресурсів ми маємо бути зацікавлені в їх захисті, передбачаючи також витрати – з екологічної і соціальної точок зору – як важливу статтю витрат економічної діяльності. Міжнародному співтовариству і національним урядам належить своєчасно подавати сигнали з метою ефективної боротьби з тими способами використання довкілля, які є для нього руйнівними. Щоб захистити довкілля і зберегти природні ресурси і клімат, необхідно, з одного боку, діяти відповідно до чітко встановлених правил, також з юридичної і економічної точок зору, а з іншої – проявляти належну солідарність з тими, хто живе в бідних регіонах землі, і з майбутніми поколіннями.
8. Необхідність прояву лояльної солідарності між поколіннями виглядає справді невідкладною. Ціну використання загальних природних ресурсів не можна покладати на майбутні покоління: «Ми є спадкоємцями минулих поколінь і отримуємо користь з праці наших сучасників; тому у нас є зобов'язання перед всіма, і ми не можемо не враховувати інтереси тих, хто прийде після нас, щоб розширити людську сім'ю. Загальна солідарність, яка є фактом, а для нас – благом, є також обов'язком. Йдеться про відповідальність, яку мають нинішні покоління по відношенню до майбутніх, – відповідальність, яка належить також окремим державам і міжнародним співтовариствам » [17]. Використання природних ресурсів повинне відбуватися так, щоб безпосередня вигода не несла негативних наслідків для людей і всього живого, нинішніх і прийдешніх; щоб захист приватної власності не заважав універсальному призначенню благ [18]; щоб втручання людини не порушувало родючість землі, заради блага сьогоднішнього і завтрашнього дня. Окрім лояльної солідарності між поколіннями, слід ще раз підтвердити невідкладну моральну необхідність оновленої солідарності всередині кожного покоління, особливо у відносинах між державами, що розвиваються, і високорозвиненими країнами: «Перед міжнародним співтовариством стоїть невідкладне завдання знайти інституційні кошти для врегулювання експлуатації непоновлюваних ресурсів, включаючи в цей процес і бідні країни, з тим, щоб разом планувати майбутнє» [19]. Екологічна криза показує термінову необхідність в такій солідарності, яка б продовжувалася в просторі і в часі. Важливо визнати серед причин нинішньої екологічної кризи історичну відповідальність промислово розвинених країн. Проте менш розвинені країни, а особливо ті, що розвиваються, не звільняються від своєї частки відповідальності по відношенню до творіння, оскільки обов'язок поступово приймати ефективні заходи і проводити дієву політику у сфері захисту довкілля лежить на всіх. Цього можна буде легше досягти за умови менш корисливих розрахунків при наданні допомоги, передачі знань і чистіших технологій.
9. Поза сумнівом, однією з основних проблем, що стоять перед міжнародним співтовариством, є проблема енергетичних ресурсів: щоб забезпечити потреби в енергії нинішнього і майбутніх поколінь, слід виробити загальні і стійкі стратегії. Для цього необхідно, щоб технічно розвинуті країни були готові заохочувати стриманіший спосіб життя, зменшивши свої потреби в енергії і поліпшивши умови її використання. Одночасно з цим слід заохочувати пошук і застосування енергій, що менше впливають на довкілля, а також «всесвітній перерозподіл енергетичних ресурсів, так, щоб держави, позбавлені їх, також могли мати до них доступ» [20]. Отже, екологічна криза дає історичну можливість для того, щоб виробити колективний план дій, направлений на перетворення моделі глобального розвитку у напрямку дбайливішого відношення до творіння і цілісного розвитку людини, виходячи з цінностей, властивих милосердній любові в істині. Тому я виступаю за прийняття такої моделі розвитку, яка заснована на центральності людини, на розвитку і розділенні загального блага, на відповідальності, на усвідомленні необхідності зміни стилю життя і на розсудливості – чесноті, яка вказує на те, що слід зробити сьогодні, передбачаючи те, що може статися завтра [21].
10. Для того, щоб направити людство до загального стійкого управління довкіллям і ресурсами планети, людина покликана використовувати свій розум в області наукового і технічного пошуку і у застосуванні відкриттів, зроблених в ході цього пошуку. «Нова солідарність», до якої закликав Іван Павло II в Посланні до Всесвітнього дня Миру 1990 року [22],, і «глобальна солідарність», про яку я згадав в Посланні до Всесвітнього дня Миру 2009 року [23], являють собою важливий підхід в справі орієнтування зусиль з захисту творіння, через більш координовану систему управління ресурсами Землі на міжнародному рівні, особливо в той момент, коли усе більш очевидним стає сильний взаємозв’язок між боротьбою з деградацією довкілля і заохоченням цілісного розвитку людини. Йдеться про неминучу динаміку, оскільки «цілісний розвиток людини не може відбутися без солідарного розвитку людства» [24]. Сьогодні існує безліч наукових можливостей і інноваційних підходів, завдяки яким можна дати задовільне і гармонійне вирішення проблеми взаємин людини з довкіллям. Наприклад, необхідно підтримати дослідження, направлені на виявлення ефективніших способів використання сонячної енергії. Таку ж увагу слід приділити віднині загальнопланетарному питанню води і глобальної гідрогеологічної системи, цикл якої має первинне значення для життя на Землі і стабільності якої сильно загрожують кліматичні зміни. Слід досліджувати відповідні стратегії сільськогосподарського розвитку, орієнтовані на дрібних землеробів і їх сім’ї, а також необхідно виробити відповідну політику управління лісами, обробки відходів, зміцнення зв’язку між боротьбою із зміною клімату і здоланням бідності. Потрібні далекоглядні політичні дії на національному рівні, що супроводжуються міжнародним зобов’язанням, яке принесе значні вигоди, особливо в середньостроковій і довгостроковій перспективі. Необхідно, нарешті, відмовитися від логіки споживача, щоб допомогти розвитку таких форм сільськогосподарського і промислового виробництва, які здатні поважати творіння і задовольняють основні потреби всіх людей. Екологічне питання слід розглядати не лише з причини жахливих перспектив, які малює на горизонті деградація довкілля; мотивувати його обговорення повинен перш за все пошук справжньої солідарності у світовому масштабі, що надихається цінностями людинолюбства, справедливості і загального блага. Втім, як я вже мав можливість нагадати, «техніка – це не лише техніка. Вона демонструє людину і її надії на розвиток; вона висловлює прагнення людської душі до поступового подолання певної матеріальної обумовленості. Таким чином, техніка в цьому сенсі цілком вкладається в рамки наказу «обробляти і зберігати землю» (пор. Бут 2,15), яку Бог доручив людині, і технічні засоби слід орієнтувати на зміцнення того союзу між людиною і довкіллям, який повинен стати віддзеркаленням творчої любові Божої» [25].
11. Стає все більш очевидним, що тема деградації довкілля стосується поведінки кожного з нас, пануючих в даний час стилів життя і моделей споживання і виробництва, часто неприйнятних з точки зору соціальної, екологічної і навіть економічної. Віднині стає необхідною реальна зміна менталітету, яка спонукала б всіх прийняти новий стиль життя, «при якому споживач вибирає те або інше, робить заощадження і вклади, прагнучи до істини, добра, краси і спілкування з іншими людьми, що допомагає всім стати кращими і вищими» [26]. Слід все більше вчити творити мир, починаючи з рішень, що приймаються на особистому, сімейному, громадському і політичному рівнях. Ми всі відповідальні за захист творіння і за турботу про нього. Ця відповідальність не знає меж. Згідно принципу субсидіарності, важливо, щоб кожен діяв на своєму рівні, роблячи все, щоб здолати перевагу приватних інтересів. Особлива роль в справі підвищення сприйнятливості і виховання належить різним суб'єктам цивільного суспільства і неурядовим організаціям, що рішуче і щедро присвячують себе справі поширення екологічної відповідальності, яка все більше повинна зв'язуватися з дотриманням «людської екології». Крім того, необхідно нагадати про відповідальність мас-медіа в цій сфері, щоб вони пропонували позитивні моделі, якими можна було б надихатися. Одним словом, турбота про довкілля вимагає широкого глобального бачення світу; загального і відповідального зусилля, щоб перейти від логіки, заснованої на егоїстичному національному інтересі до світогляду, який завжди враховує потреби всіх народів. Не можна залишатися байдужими до того, що відбувається довкола нас, оскільки погіршення в будь-якій частині планети відіб'ється на всіх. Стосунки між людьми, соціальними групами і державами, так само як і між людиною і довкіллям, покликані засвоїти стиль пошани і «любові в істині». У цьому обширному контексті як ніколи бажано, щоб зусилля міжнародного співтовариства, – яке прагне досягти поступового роззброєння і звільнити світ від ядерної зброї, одна лише присутність якої загрожує життю всієї планети і процесу цілісного розвитку нинішнього і майбутнього людства, – увінчалися успіхом.
12. Церква наділена відповідальністю за творіння, і вона вважає своїм обов'язком вершити цю відповідальність також в громадському житті, з тим, щоб захистити землю, воду і повітря, дари Бога-Творця, призначені для всіх, і перш за все, щоб врятувати людство від небезпеки самознищення. Деградація природного середовища, по суті, тісно пов'язана з культурою, яка формує людське співіснування, а тому, «коли в суспільстві дотримується "людська екологія", екологія довкілля від цього також виграє" [27]. Не можна вимагати від молоді дбайливого відношення до довкілля, якщо їм не допомагають в сім’ях і в суспільстві поважати самих себе: книга природи єдина, вона включає сторінки, присвячені як довкіллю, так і особистій, сімейній і соціальній етиці[28]. Обов’язки по відношенню до довкілля виходять з обов’язків по відношенню до людини, що розглядається як індивідуально, так і у зв’язку з іншими. Тому я охоче підтримую зусилля по вихованню екологічної відповідальності, яка, як я вказав в енцикліці Caritas in veritate, захищатиме справжню «людську екологію» і, отже, затверджувати з оновленою переконаністю непорушність людського життя в будь-якій його фазі і в будь-якому стані, гідність особи і незамінну місію сім’ї, в якій навчають любові до ближнього і дбайливому відношенню до природи [29]. Слід зберігати людське надбання суспільства. Ця спадщина, яка складається з цінностей, має своє походження і вписана в природний етичний закон, який є підставою для пошани людської особи і творіння.
13. Нарешті, не слід забувати про такий вкрай знаменний факт, що, вступаючи в тісний контакт з красою і гармонією природи, багато хто знаходить спокій і мир, відчуває себе оновленими і відродженими. Тому тут є свого роду взаємність: піклуючись про творіння, ми констатуємо, що Бог, через творіння, піклується про нас. З іншого боку, правильне уявлення про стосунки людини і довкілля не веде до абсолютизації природи або до того, щоб вважати її важливішою за людину. Якщо вчення Церкви виражає сумнів з приводу концепції довкілля, заснованої на екоцентризмі і біоцентризмі, то вона робить це тому, що така концепція усуває онтологічну і аксіологічну відмінність між людиною і іншими живими істотами. Таким чином, фактично усувається ідентичність і верховна роль людини, сприяючи егалітарній точці зору на «достоїнство» всіх живих істот. Тим самим відкривається дорога до нового пантеїзму з неопоганськими рисами, які бачать джерело спасіння людини лише в природі, що розуміється в чисто натуралістичному сенсі. Церква закликає підійти до розгляду цього питання зважено, дотримуючись «граматики», яку Творець вписав в Свій твір, довіривши людині роль охоронця і відповідального розпорядника творінням, – роль, якою вона, звичайно, не повинна зловживати, але від якої не може відмовитися. Насправді, протилежна позиція абсолютизації техніки і людської влади також перетворюється на серйозний замах не лише на природу, але і на саму гідність людини[30].
14. Якщо хочеш вирощувати мир – бережи творіння. Прагнення до миру всіх людей доброї волі, поза сумнівом, зростатиме завдяки загальному визнанню нерозривного зв'язку, який існує між Богом, людьми і всім творінням. Освічені божественним Одкровенням і слідуючи Традиції Церкви, християни вносять свій вклад. Вони розглядають всесвіт і його чудеса в світлі створюючого діяння Отця і спокутного діяння Христа, Який Своєю смертю і воскресінням примирив з Богом «і земне і небесне» (Кол 1,20). Христос, розп'ятий і воскреслий, подарував людству Свого освячуючого Духа, Який направляє хід історії в очікуванні дня, коли із славним поверненням Господа відкриються «нове небо і нова земля» (2 Петро 3,13), на яких вічно мешкатимуть справедливість і мир. Тому захищати природне середовище, щоб творити мирне життя на землі, – це обов'язок кожної людини. У цьому полягає наполегливий виклик, який слід прийняти з оновленим і одноголосним зобов'язанням; у цьому полягає провіденційна можливість для вручення новим поколінням перспективи кращого майбутнього для всіх. Нехай це усвідомлюють лідери держав і всі ті – кожен на своєму рівні, – кому близька доля людства: захист творіння і здійснення миру глибоко зв'язані між собою! Тому я закликаю всіх віруючих вознести гарячу молитву до Бога, всемогутнього Творця і милосердного Батька, щоб в серці кожного чоловіка і кожної жінки звучав, був прийнятий і жив наполегливий заклик: Якщо хочеш вирощувати мир – бережи творіння.
З Ватикану, 8 грудня 2009 року
BENEDICTUS PP. XVI
© Copyright 2009 – Libreria Editrice Vaticana
_________________________________
1 Катехизм Католицької Церкви, 198.
2 Бенедикт XVI, Послання на Всесвітній день Миру 2008, 7.
3 Пор. п. 48.
4 Данте Алігьєрі, Божественна комедія, Рай, XXXIII, 145.
5 Послання на Всесвітній день Миру 1990, 1.
6 Апостольське Послання Octogesima adveniens, 21.
7 Послання на Всесвітній день Миру, 10.
8 Пор. Бенедикт XVI, енцикліка Caritas in veritate, 32.
9 Катехизм Католицької Церкви, 295.
10 Геракліт Ефесський (535 a.C. ca – 475 a.C. ca), Фрагмент 22B124, в H. DIELS-W. Kranz, Die Fragmente der Vorsokratiker, Weidmann, Berlin 19526.
11 Пор. Бенедикт XVI, енцикліка Caritas in veritate, 48.
12 Іван Павло II, енцикліка Centesimus annus, 37.
13 Пор. Бенедикт XVI, енцикліка Caritas in veritate, 50.
14 Пастирська Конституція Gaudium et spes, 69.
15 Пор. Іван Павло II, енцикліка Sollicitudo rei socialis, 34.
16 Бенедикт XVI, енцикліка Caritas in veritate, 37.
17 Папська рада «Справедливість і Мир», Компендіум соціального вчення Церкви, 467; пор. Павло VI, енцикліка Populorum progressio, 17.
18 Пор. Іван Павло II, енцикліка Centesimus annus, 30-31.43.
19 Бенедикт XVI, енцикліка Caritas in veritate, 49.
20 Ibid.
21 Пор. Св. Тома Аквінський, S. Th., II-II, q. 49,5.
22 Пор. п. 9.
23 Пор. п. 8.
24 Павло VI, енцикліка Populorum progressio, 43.
25 Енцикліка Caritas in veritate, 69.
26 Іван Павло II, енцикліка Centesimus annus, 36.
27 Бенедикт XVI, енцикліка Caritas in veritate, 51.
28 Пор. Там же., 15.51.
29 Пор. Там же, 28.51.61: Іван Павло II, енцикліка Centesimus annus, 38.39.
30 Пор. Бенедикт XVI, енцикліка Caritas in veritate, 70.
Переклад Milites Christi Imperatoris
фінансово.
Щиро дякуємо!
