У вівторок 20 січня 2026 р. у Ватикані оприлюднено послання Лева XIV з нагоди XXXIV Всесвітнього дня хворих, який Церква відзначатиме 11 лютого 2026 року.
Його тема — «Співчуття самарянина: любити, несучи біль іншого». Vatican News пропонує переклад українською мовою.
Дорогі браття й сестри!
XXXIV Всесвітній день хворого урочисто відзначатиметься в Чіклайо, Перу, 11 лютого 2026 року. З цієї нагоди я хотів би ще раз вказати на образ Милосердного самарянина, завжди актуальний і необхідний, щоб відкривати для себе красу милосердної любові та соціальний вимір співчуття, щоби звернути увагу на потребуючих і стражденних, якими є хворі.
Всі ми чули і читали цей зворушливий текст від святого Луки (пор. Лк 10, 25‑37). На запитання книжника, хто є ближнім, якого належить любити, Ісус відповідає історією: чоловік, який подорожував з Єрусалима до Єрихона, зазнав нападу розбійників і був залишений напівмертвим; священник і левіт пройшли обік, але самарянин змилосердився над ним, перев’язав йому рани, доправив до заїзду і заплатив за лікування. Я хотів запропонувати роздуми над цим біблійним уривком, використовуючи герменевтичний ключ енцикліки Fratelli tutti мого дорогого попередника Папи Франциска, згідно з яким співчуття й милосердя до потребуючого не зводяться до суто індивідуальних зусиль, але здійснюються у взаєминах: із братом, який потребує допомоги, з тими, хто піклується про нього, і, в основі, з Богом, який дарує нам свою любов.
1.Дар зустрічі: радість від дарування близькості й присутності
Ми живемо занурені в культуру швидкості, негайності, поспіху — але також і відкинення й байдужості, що заважає нам наблизитися і зупинитися в дорозі, щоб поглинути на потреби і страждання, які нас оточують. Притча розповідає, що самарянин, побачивши пораненого, не «пройшов обік», а подивився на нього відкритим і уважним поглядом — поглядом Ісуса, що привело його до людяної та солідарної близькості. Самарянин «зупинився, подарував йому близькість, доглядав його своїми власними руками, заплатив зі своєї кишені і зайнявся ним. А головне, він дав йому […] свій час».[1] Ісус вчить не про те, хто є ближнім, а як стати ближнім, тобто як ми самі повинні ставати близькими.[2] Щодо цього, разом зі св.Августином можемо стверджувати, що Господь хотів навчити не хто є ближнім того чоловіка, а кому він сам повинен стати ближнім. Адже ніхто не є ближнім іншому, доки добровільно не наблизиться до нього. Тому ближнім став той, хто виявив милосердя.[3]
Любов не є пасивною, вона виходить назустріч іншому; бути ближнім — залежить не від фізичної чи соціальної близькості, а від рішення любити. Тому для того, хто страждає, християнин стає ближнім, наслідуючи приклад Христа — справжнього божественного Самарянина, який наблизився до пораненого людства. Йдеться не про звичайні жести філантропії, а про знаки, в яких можна відчути, що особиста участь у стражданнях іншого передбачає дарування себе, означає вихід за межі задоволення потреб, щоб досягти того, що наша особа стане частиною дару.[4] Ця любов неодмінно живиться зустріччю з Христом, який з любові віддав себе за нас. Святий Франциск дуже добре пояснював це, коли, розповідаючи про свою зустріч із прокаженими, казав: «Сам Господь привів мене до них»,[5] — бо через них він відкрив для себе солодку радість любові.
Дар зустрічі народжується зі зв’язку з Ісусом Христом, якого ми ототожнюємо з Добрим самарянином, що приніс нам вічне здоров’я — і якого ми уособлюємо, коли схиляємося над пораненим братом. Святий Амвросій казав: «Оскільки ніхто не є нам ближчим за того, хто зцілив наші рани, — любімо його як Господа, і любімо його також як ближнього: адже ніщо не є настільки близьким, як голова до членів. Любімо також того, хто наслідує Христа: любімо того, хто страждає через убогість інших, з огляду на єдність тіла».[6] Бути одним у Єдиному, в близькості, у присутності, в отриманій і розділеній любові — і насолоджуватися, як св.Франциск, солодкістю зустрічі з Ним.
2.Спільна місія піклування про хворих
Святий Лука розповідає далі, що самарянин «відчув співчуття». Співчувати передбачає глибоке емоційне переживання, яке спонукає до дії. Це почуття, яке випливає зсередини і веде до залучення до страждань інших. У цій притчі співчуття є визначальною рисою активної любові. Воно не є теоретичним чи сентиментальним, а виявляється у конкретних діях: самарянин підходить, обробляє рани, бере на себе відповідальність і піклується. Проте звернімо увагу, що він робить це не сам, індивідуально: «самарянин шукав хазяїна, який міг би подбати про того чоловіка, так само як ми покликані запрошувати і зустрічатися в “ми”, яке є сильнішим за суму маленьких індивідуальностей».[7] Я сам переконався, завдяки своєму досвіду місіонера і єпископа в Перу, що багато людей поділяють милосердя і співчуття на зразок самарянина і господаря заїзду. Родичі, сусіди, медичні працівники, люди, які займаються душпастирською опікою в царині охорони здоров’я, та багато інших, хто зупиняється, підходить, лікує, несе, супроводжує і пропонує те, що має, — надають співчуттю суспільного виміру. Цей досвід, який реалізується у переплетенні стосунків, виходить за межі суто індивідуальних зусиль. Таким чином, в Апостольському напоумленні Dilexi te я згадав про піклування про хворих не тільки як про «важливу частину» місії Церкви, але й як про справжню «церковну дію» (п.49). У ньому я процитував святого Кипріяна, щоб показати, як у цьому вимірі ми можемо перевірити стан здоров’я нашого суспільства: «Ця епідемія, ця чума, яка здається жахливою і згубною, випробовує праведність кожного і перевіряє почуття людського роду: чи здорові служать хворим, чи родичі з повагою люблять своїх близьких, чи господарі мають співчуття до хворих слуг, чи лікарі не полишають хворих, які просять про допомогу».[8]
Бути одним у Єдиному означає справді почуватися членами тіла, в якому ми, відповідно до нашого покликання, носимо співчуття Господа до страждань усіх людей.[9] Крім того, біль, який нас зворушує, не є чужим болем: це біль члена нашого ж тіла, про якого наш Глава наказує нам піклуватися заради блага всіх. У цьому сенсі він ототожнюється з болем Христа і, жертвуючись по‑християнському, наближає здійснення молитви самого Спасителя про єдність усіх.[10]
3.Завжди спонукувані любов’ю до Бога, щоб зустрітися з собою та ближнім
У подвійній заповіді: «Люби Господа, Бога твого, всім серцем твоїм, усією твоєю душею і всією силою твоєю і всією думкою твоєю; а ближнього твого, як себе самого» (Лк 10,27) ми можемо розпізнати першість любові до Бога та її безпосередній вплив на спосіб любові й будування стосунків людини в усіх її вимірах. «Любов до ближнього є відчутним доказом справжньої любові до Бога, як засвідчує апостол Йоан: “Бога ніхто ніколи не бачив. Коли ми любимо один одного, то Бог у нас перебуває, і його любов у нас досконала. […] Бог є любов, і хто перебуває в любові, той перебуває в Бозі, і Бог перебуває в ньому” (1Йн 4,12.16)».[11] І хоч предмет любові також є різним — Бог, ближній і ми самі, — й у цьому сенсі можемо розуміти їх як різні прояви любові, — вони завжди є нерозривними.[12] Першість божественної любові означає, що вчинок людини здійснюється без корисливих мотивів чи очікування винагороди, а є проявом любові, яка виходить за межі звичаєвих норм і виливається у справжнє боговшанування: служити ближньому означає любити Бога на ділі.[13]
Цей вимір також дозволяє нам зрозуміти, що означає любити самого себе. Це означає віддалити від себе зацікавленість у тому, щоб основувати свою самооцінку або почуття власної гідності на стереотипах успіху, кар’єри, становища або походження[14], і відновити своє відповідне місце перед Богом і братом. Бенедикт XVI говорив, що «людина, як істота духовної природи, самореалізується у міжособистісних стосунках. Що автентичніше вона їх проживає, то більше дозріває також її особиста сутність. Людина встановлює свою цінність не через ізоляцію, а через встановлення стосунків з іншими людьми та з Богом».[15]
Дорогі браття й сестри, «справжніми ліками від ран людства є стиль життя, що ґрунтується на братній любові, яка має своє коріння в Божій любові».[16] Я щиро прагну, щоб у нашому християнському стилі життя ніколи не бракувало цього братерського, «самарянського», інклюзивного, відважного, активного та солідарного виміру, найглибше коріння якого лежить у нашій єдності з Богом, у вірі в Ісуса Христа. Запалені цією божественною любов’ю, ми зможемо насправді присвятити себе благу всіх тих, хто страждає, особливо наших хворих, похилих віком та утиснених братів і сестер.
Піднесімо нашу молитву до Пресвятої Діви Марії, Зцілення хворих; просімо Її допомоги для всіх, хто страждає, хто потребує співчуття, слухання та розради, і благаймо Її заступництва цією давньою молитвою, яку промовляли в сім’ї за тих, хто живе в хворобі та болю:
Ласкава Мати, не віддаляйся,
не відвертай від мене свій погляд.
Будь завжди зі мною
і ніколи не залишай мене самого.
Ти, що завжди захищаєш мене,
як моя справжня Мати,
зроби так, щоб мене благословив Отець,
Син і Святий Дух.
Від щирого серця уділяю своє Апостольське благословення всім хворим, їхнім родичам і тим, хто їх доглядає, медичним працівникам, особам, які займаються душпастирською опікою в галузі охорони здоров’я, а особливо тим, хто бере участь у відзначенні цього Всесвітнього дня хворого.
Дано у Ватикані, 13 січня 2026
ЛЕВ PP. XIV
____________________________
[1] Папа Франциск, енцикліка Fratelli tutti (3 жовтня 2020),63.
[2] Пор. там само, 80-82.
[3] Пор. Св. Августин, Промови, 171, 2; 179 A,7.
[4] Пор. Бенедикт XVI, Енцикліка Deus charitas est (25 грудня 2005), 34; св.Йоан Павло II, Апостольський лист Salvifici doloris (11 лютого 1984),28.
[5] Св. Франциск з Ассізі, Заповіт, 2: Fonti Francescane,110.
[6] Св. Амвросій, Трактат про Євангеліє від Луки, VII,84.
[7] Папа Франциск, енцикліка. Fratelli tutti (3 жовтня 2020),78.
[8] Св. Кипріян, De mortalitate,16.
[9] Пор. Св. Йоан Павло II, Апостольський лист Salvifici doloris (11 лютого 1984),24.
[10] Пор. там само, 31.
[11] Апостольське напоумлення Dilexi te (4 жовтня 2025), 26.
[12] Пор. там само.
[13] Пор. Папа Франциск, енцикліка Fratelli tutti (3 жовтня 2020),79.
[14] Пор. там само, 101.
[15] Бенедикт XVI, енцикліка Caritas in veritate (29 червня 2009),53.
[16] Папа Франциск, Посланням до учасників 33‑го Міжнародного фестивалю молоді (MLADIFEST), Меджуґорʼє, 1‑6 серпня 2022 (16 липня 2022).
фінансово.
Щиро дякуємо!
