Інколи й неплідна смоківниця може дати плоди…
Лк 3,1-9
Повідомлення про землетрус на Гаїті та, особливо, про розстріл в Ефіопії християн, які щойно вийшли з Різдвяної Літургії, дають привід порушити проблему: «Чи може Бог, Який є любов, допускати такі несправедливості?» Це питання раз у раз ставлять атеїсти. Хоча людей, які регулярно моляться і ходять на богослужіння, воно бентежить не менше. Коротка відповідь: «Може» – напевно, задовольняє атеїстів, але не віруючих.
А як вам здається, Той галилеянин, Ісус, тому що так постраждав, був більшим грішником, ніж усі галилеяни? Це питання про несправедливість хреста, на якому Його розіп’ято. І воно теж не дуже зручне для нас, людей побожних, адже хто хоче добровільно страждати по-справжньому?..
Кого Бог любить, того карає, як батько улюбленого сина (пор.Прип 3,12). Тобто не задля помсти, а як попередження: якщо не покаєшся, то напевно загинеш. Найдосконаліший плід покаяння, каже Давид, – серце скрушене. А чим є покаяння, як не поворотом від сотвореного до Творця? Хто прив’язав серце й думки до фінансового ринку, для того караючим бичем є фінансовий крах; хто своє щастя вбачає у здоров’ї та довголітті, тому пересторога для навернення – хвороба; врешті, хто свою надію покладає на власні якості та здібності, того очікує кара – смерть…
Чому долею людини є смерть? Бо людина не є Богом, а отже, її якості та здібності мають межі й колись закінчуються. Прийняття цього факту як належного розпочинається разом із розпізнанням свого хреста – життєвих історій, несправедливостей, які стали для мене знаком ганьби, прокляття. Щось подібне зробив розбійник, який помирав поруч з Ісусом. Він визнав справедливість свого розп’яття: «Бо ж ми приймаємо кару, гідну наших учинків» (Лк 23,41).
Скрушене серце розбійника визнало, що він – людина, беззахисна і смертна. Надія його була в тому, що Хтось Інший його захистить і вдихне життя. Тому для розбійника хрест став не лише місцем страти й знаряддям ганьби, а місцем зустрічі із Нескінченним і знаком спасіння. І таким чином, через свій хрест він уже приніс плід. Нам же Виноградар дає «ще рік» для покаяння…
Семінарист Юрій Сема
Перше, що спадає на думку, це людська логіка: якщо ті люди з Галілеї, чи ті 18, на кого впала башта Силоамська, загинули раптовою жорстокою смертю, то напевно мали більші гріхи, ніж ті, хто залишився жити, – тобто я. Це поширена реакція: коли хтось гине – зітхаю, «за що Бог його покарав». Ісус знає таку логіку, й тому відразу каже: «Ви гадаєте?» Для Нього важливе покаяння: «Як не покаєтесь, усі загинете так само». Як «так само»? Що, на всіх башти попадають? – Ні. Помремо без покаяння, і це виявляється набагато важливішим. Це не погроза, а констатація факту.
Далі Христос переходить із теми смерті на притчу про смоківницю, яка не давала плоду: тобто душу, яка не кається. Бог Отець хотів її знищити, але Божий Син попросив ще рік, аби спробувати її оновити, тобто навернути. Як не згадати Боже Милосердя та довготерпіння? Він не тільки вміє чекати, а й намагається допомогти – роблячи усе можливе.
Я – віруюча, практикуюча християнка… Але нечасто замислююся над тим, що живу поруч із «померлими», неплідними смоківницями. Більшість моїх ближніх були охрещені немовлятами й виросли без усвідомлення християнських обов’язків та гідності. Живуть, нібито Бога немає. Можу позаздрити їхньому безтурботному життю, їхнім достаткам; можу засудити, вважаючи себе істинною християнкою… а чи зможу їх пожаліти і бути милосердною? Чи здатна увійти в їхній грішний мертвий світ, простягнути руку, як Ісус, полюбити їх, прийняти і сказати: «Покайтеся, бо Христос прагне вас обдарувати своєю Любов’ю, наділити своєї міццю й дати вам вічне життя!»?
Мені може бути байдуже. Хоча серце мало б здригнутися від страждань Христового Тіла, бо ці бідні люди є теж членами Його Тіла. Чи знайду я в собі мужність вийти з налагодженого християнського життя і увійти у світ грішників? Ось як Христос говорить із Церквами: «Знаю твої діла, що ні зимний ти, ні гарячий! (…) Я кого люблю, тих доганюю і караю. Тож будь ревний і покайся» (Одкр 3,15а.19) Чи зробила я все можливе для своїх «безплідних» братів у вірі? Чи покаялися ми у своїй теплуватості?
Ірина Островська
фінансово.
Щиро дякуємо!
