Вирвані з пащі дракона

Томек

Коли я був підлітком, багато мріяв, — як і будь-який підліток! Про що я мріяв? Я хотів стати рок-музикантом. Я постійно слухав таку музику. А через те, що моя молодість збіглася з епохою так званого «панк-року», тому я став панком і пробував грати панк-рок.

Разом з друзями ми створили групу під назвою «Сокира». Я став вокалістом цієї групи, це було 1984 року. В той час піком бажань і можливостей молодих рок-музикантів був виступ в Ярочіні. Наша група не тільки взяла участь у фестивалі, — її помітили. Тоді ми навіть отримали якусь нагороду. Я довго не співав у групі. Відійшов після п’яти концертів. Виїхав до Варшави.

І саме там, у Варшаві, ми заснували «Армію», в якій я співаю досі…

«Армія» принесла мені славу

Я жив у її блиску. І мені було добре: я мав те, що хотів, мої мрії здійснились. Я реалізувався в музичній кар’єрі. Двадцять тисяч людей аплодували на мою честь. Фани приходили до мене навіть для того, щоб я їх зцілив. Я міг мати дуже багато дівчат… Поступово я сам для себе ставав ідолом. Для моїх фанів я був «Господом Богом», але я чесно зізнаюсь, що ніколи не зрікався Христа. І це незважаючи на те, що у мене був абсолютно фальшивий образ духовності та самого себе. Ісус завжди існував для мене, був Кимось важливим, але не найважливішим. Поряд з Ним було багато «важливих речей» цього світу, які, як я думав, формують духовність. Духовний досвід був для мене чимось дуже суттєвим, тому я також намагався це висловити. Я почав писати тексти для музики, яку ми грали. Слухаючи мої тексти, можна дізнатись…

Ким я був

І якою була моя духовність. Коротше кажучи, я був занурений у річку під назвою Нью-Ейдж. Я вважав, що у світі є багато таких людей, як Ісус чи Будда, і що в ньому також є місце і для героїв казок Толкієна, тобто для ельфів та гномів.

Крім цього я захоплювався гнозстицизмом та різними єресями. Мене вважали християнським гностиком. Про мене навіть писав Єжи Прокопюк — найбільший полький гностик, як про людину, завдяки якій гностицизм відроджується в рок-музиці. Прокопюк аналізував мої тексти і мав підстави, на їх основі, так стверджувати.

Якими ж були ці мої гностичні тексти? Передусім вони були збагачені метафорами, які описують Бога. Господь Бог виступав у них, як світло та вітер. Пишучи ці твори, в мене були парадоксальні відчуття, що я не розумію їх до кінця, що мої тексти мають подвійне дно. На диску «Легенда», який приніс мені величезну популярність, була записана пісня під назвою Світи, світло, а на іншому — Подорож на Схід. Через ці твори, написані моєї рукою…

Бог вів мене до Себе

Моє навернення не є чимось надзвичайним. Радше це був типовий процес. Воно починалось власне від цих «багатошарових» пісень, яких не розумів ані я, ані мої фани. Це вони почали писати мені листи з проханням пояснити метафори, що містились у моїх текстах. Я, натомість, мав певні труднощі з відповідями на ці запитання, які хвилювали і мене. Але приходило розуміння. Під час концертів в мене починались дивні стани. Коли я співав Подорож на Схід — я був зворушений. Якийсь внутрішній голос говорив мені, що цей схід та світло — це Ісус. Сльози лились з моїх очей. На щастя, ніхто їх не бачив, тому що світло та дим зосереджували увагу учасників на всьому, окрім мого обличчя.

І нарешті прийшов цей…

Незвичайний момент

Це було на концерті в Лодзі. Знову, вже вкотре, я співав твір Світи, світло. В певний момент я відчув, що мені хочеться змінити слова. Публіка кричала: «світи, світло», а я: «світи, Ісусе». Сенсація.

Я думав, що коли визнаю прилюдно Ісуса, то це буде просто чудово. Фани зрадіють…

Я думав, що коли визнаю прилюдно Ісуса, то це буде просто чудово. Фани зрадіють… Але не сталось нічого подібного, радше навпаки. Під сценою зібралась група людей, які показували мені різні вульгарні знаки. На моїй сорочці з’явилась слина. Хтось з «молодих та розгніваних» вдарив нашого оператора. Почала назрівати небезпечна атмосфера. Ми хотіли щось грати, але це було неможливо. Я стояв на сцені обпльований і поступово починав розуміти, що означає бути християнином, що не слава цього світу, а Божа сила може дати людині щастя. Бо я, в обпльованій сорочці, вперше відчував себе щасливим та вільним. Переді мною стояла якась людина та насміхалась, а я взяв в руку мікрофон і просто сказав:

«Послухай, Ісус Христос — Господь»

Я сказав це вперше за своє життя. Я завжди думав, що такі великі слова скажу під час Служби Божої або посеред друзів під час спільної молитви. А я визнав Ісуса тоді, коли був зневажений та обпльований… Концерт закінчився, але ці слова залишились глибоко в моїй душі. Я — рок-зірка, скинута з п’єдесталу, був щасливим.

Цей концерт був переломним моментом у моїй подорожі до Бога. Відтоді я почав свідомо ставати на боці Христа, Який поступово ставав для мене єдиним Богом.

У той час я також познайомився зі своєю майбутньою дружиною Наталкою. Ми зняли помешкання у старому кварталі Варшави. Одного дня — одразу після переїзду — я вийшов з дому дещо купити. Йдучи вулицею, я зустрів свого шкільного приятеля Петра Полковського. Петро під час навчання був одним з найбільших хуліганів, саме за хуліганство його вигнали зі школи. Ми з подивом поглянули один на одного, нарешті я спитав: «Що ти тут робиш?» «Живу», — відповів Петро і вказав на монастир паулінів неподалік. Виявилось, що Петро став пауліном — отцем Августином і оселився за двісті метрів від нас.

Щиро кажучи, це Августин допоміг Наталці й мені повернутись до Церкви. Це він прямо, але без осудження, назвав гріхом наше співжиття без церковного шлюбу. Він також допоміг нам познайомитись з отцями Кшиштофом Ковальським та Даріушем Чіхором, завдяки яким ми пережили семінар віднови у Святому Дусі, а потім встали на шлях неокатехуменату. Завдяки цим людям Господь Бог вирвав мене, мою сім’ю та моїх друзів з «пащі дракона».

Zeszyty Odnowy w Duchu Świętym, 18/1996
Переклад: Красюк М.