Здається, що протягом людської історії у світі не було жодної країни, у якій не було би людей-пілігримів, людей, що пожиттєво відбувають прощу поза обрій, тобто людей, які зазвичай називаються через пересічних братів-співгромадян «бомжами, бомжарами, ніщебродами» і подібн. Наявність таких людей є з’явищем вічним і повсемісним.
Єдиною країною, де бездомність і бродяжництво були позначені, як злочин, і підлягали покаранню та насильницькому виправленню й «перевиховуванню», була країна майже побудованого комуністичного майбутнього, країна всеохоплюючого рівнорозподіленого щастя СРСР. У СРСР тривала війна не тільки і не стільки з людьми-пілігримами, але з самим з’явищем «бродяжництва». Нетерпимість СРСР до homo viator – до мандрівної людини була настільки міцною, що намагалося силоміць зробити осілим мандрівний відвіку етнос циганів (результати чого не перестають турбувати і боліти аж до сьогодні).
Чому так, зрозуміємо, якщо припомнимо собі постаті Великих Прочан минулого, серед яких мудрі вчителі народів, засновники великих світових релігій. Світ без бомжів – це світ без Христа і без Апостолів. У світі без бомжів є місце для благочестивого Савла, але немає місця для наверненого Павла. У світі без бомжів немає і не може бути ані Франциска Асизького, ані Григорія Савича Сковороди, ані всіх інших мандрівних – странних – людей. Людей, яких світ намагається вхопити та не може спіймати. Людей-вигнанців, шукачів шляхів повернення до Небесної Батьківщини. Людей Божої волі – Боже – вільних людей.
Будь-коли і будь-де будь-яка релігія наказувала ставитись до таких людей з особливою турботою та створювати належні умови для того, щоби вони могли спокійно відбувати свою прощу. Принаймні серед людської спільноти для мандрівних людей (бомжів, ніщебродів) мусило знайтися місце, щоби спокійно відпочити, не втрачаючи своєї відсторонености. Щоби було де знайти кусень хліба та щоб було де не замерзнути в морози, а влітку – помитися та переодягнутися, щоби належно відсвяткувати неділю у церкві разом із своїми осілими співбратами і сестрами, які, можливо, намагаються теж відбувати свою життєву прощу у інший спосіб.
Єдина країна, яка оголосила мандрівних людей огидою і злочинцями за статусом, водночас оголосивши боротьбу (війну) з самим з’явищем «бродяжництва», був СРСР.
СРСР, як кажуть, зник і, здається, не існує. Але спільнота СРСРанених людей так само бридиться і стидається не тільки мандрівних людей, але намагається продовжувати ліквідацію самої наявності «людей не від світу цього». Немає мети: серед нас мусить бути належне місце для бездомних – і то таке, яке би не нас втішало, але годилось для самих бездомних. Нема мети: серед нас бездомні не повинні голодувати. Нема мети: поряд з нами і нашими дітьми перехожій людині мусить бути, де радо молитися та при нагоді нас навчити тому, на що ми не здатні… Є мета «привести все у належний орднунг» – і щоб ніщебродів та бомжар не було, не смерділо й не провокувало! Геть з ним, з оцим волоцюгою! Геть!
Бо, чи приходить пророк з бомжатника?
Ото – повстань, піди і подивися.
фінансово.
Щиро дякуємо!
