Сьогодні, у п’ятницю 1 травня 2026 року, Папа Лев XIV призначив єпископа Евеліо Менхівара-Аялу (уродженця Сальвадора) новим єпископом дієцезії Вілінг-Чарльстон у Західній Вірджинії — єдиної католицької дієцезії в цьому штаті.
Підлітком, утікаючи з країни, спустошеної громадянською війною та переслідуваннями Церкви, він тричі намагався нелегально потрапити до Сполучених Штатів. У 1990 році йому це нарешті вдалося — його разом із братом потай переправили через кордон Тіхуана-Сан-Дієго в багажнику автомобіля.
Наступні кілька років Евеліо працював прибиральником і будівельником у Каліфорнії, вечорами вчився англійської, а по роках отримав громадянство. 2004 року його висвятили на священника, а 2023 року він став єпископом-помічником Вашингтона, округ Колумбія. Сьогодні Евеліо Менхівар-Аяла є першим сальвадорцем, який став ординарієм у Сполучених Штатах.
Про що це говорить?
«Чи це призначення говорить щось про підхід Папи Лева XIV до Церкви у Штатах та питання міграції? Чи це сигнал про продовження певної лінії, чи щось більше?» — запитує в коментарі до цього призначення журналіст і публіцист Давид Господарек.
Саме єпископ Менхівар публічно закликав католиків висловитися проти трампівської політики щодо іммігрантів.
Також Папа призначив капеланом Університету Говарда єпископа Роберта Боксі — який назвав нападки на різноманітність «неамериканськими» та «нехристиянськими», відзначає The Washington Post. Єпископ Роберт висловився про расовий прогрес у США, натякаючи, що це вже «регрес».
Ці призначення підкреслюють і продовжують зусилля Папи Лева підтримати американське духовенство, яке відкрито висловлюється з тих питань, де Церква виступає проти політики адміністрації Трампа, відзначає «Вашингтон пост». З часу свого обрання на Папу в травні минулого року Лев XIV та деякі з його високопоставлених союзників у США стали більш прямолінійно кидати виклик Білому дому з таких питань, як імміграційні репресії та війна в Ірані.
Також сьогодні єпископом-помічником Вашингтона Папа призначив єпископа Гері Р. Студнєвського. Він служив в армії США у 1980‑х роках, перш ніж стати священником у 1995 році. Був військовим капеланом, а зараз душпастирює в санктуарії Пресвятих Дарів.
Єпископ-іммігрант
Евеліо Менхівар-Аяла після всіх старань зрештою потрапив у Лос-Анджелес, возз’єднавшись зі своєю сестрою; він працював на багатьох роботах, перш ніж потрапити в Меріленд і там відкрити своє покликання. На єпископських свяченнях у 2023 році кардинал Вілтон Грегорі сказав:
«Евеліо, ти став робітником, адаптуючись до свого нового дому в Сполучених Штатах Америки. Як і безліч інших до тебе, ти заробляв на життя виснажливою працею. Ти дуже добре знаєш про незліченні дари, які наші брати й сестри-іммігранти продовжують приносити нашій країні як працьовиті трудівники».
Сам Менхівар-Аяла каже, що змалку відчував покликання служити Богові й Церкві. Він був дитиною в побожній, збіднілій родині, став свідком насильства військового режиму в Сальвадорі, підтримуваного Америкою, проти знедолених, і бачив, як влада переслідувала Католицьку Церкву за захист людей. На момент закінчення 12‑річного збройного конфлікту в країні в 1992 році уряд і воєнізовані формування вбили майже 20 католицьких священників, чотирьох черниць і сотні катехитів, включаючи трьох американських черниць і місіонера-мирянина, який працював із ними. У 1980 році, всього через кілька днів після того, як архієпископ Оскар Ромеро закликав до припинення урядових репресій, вбивця застрелив його під час служіння Святої Меси.
«Я народився в кантоні — селі — під назвою Караске, в Нуева-Тринідад, у східній частині Чалатенанго, в горах, — розповів єпископ Евеліо в інтерв’ю для U.S.Catholic. — З будинку я міг бачити кордон із Гондурасом. Я завжди мріяв перетнути кордон, щоб побачити, що лежить за ним».
«Я дуже добре пам’ятаю різанину на річці Сумпул. Ми пішли рибалити з мамою, бо був травень. Вище, приблизно за 200 метрів, був підвісний міст — гамак-міст, як ми його називали, бо там не було машин, люди могли переходити його лише пішки. З одного боку йшли партизани і цивільні, а з іншого — військові. Ми почули сильний обстріл. І тоді зрозуміли, що сталося з селом там, нагорі: їх усіх убили».
«Конфлікт продовжувався, що села повністю спорожніли. Люди їхали до Гондурасу або шукали безпечнішого місця. Нам доводилося йти близько 24 кілометрів, щоб купити їжі».
«Я походжу з дуже релігійної родини. Особливо побожною була мама. Мій батько просив маму зібрати нас разом, щоб молитися Розарій. Вона завжди вела молитви».
«Пізніше, коли ми переїхали до Ель-Параїсо, я приєднався до молодіжної групи для розпізнавання покликання. Я також був катехитом. І саме там народилось моє покликання — але я не міг його реалізувати в Сальвадорі через збройний конфлікт.
Саме коли я приїхав сюди, — побачив і зрозумів роботу священників. Моє покликання зміцнилося. Тоді тут, у дієцезії, відкрилося вікно, щоб молоді люди — такі як я, іммігранти без знання англійської або без формальної освіти — могли вступити до семінарії».
«Два дні тому мені зателефонував парафіяльний священик і повідомив, що когось із його парафії заарештували під час рейду у Вашингтоні. Цей чоловік одружувався через два дні.
Завдяки втручанню парафіяльного священика цього чоловіка звільнили. Він не скоїв жодного злочину, і ордера на арешт не було. Але він все ще боявся святкувати весілля навіть після звільнення.
Люди дуже бояться виходити на вулицю, бояться йти на роботу. Але понад усе, є ця тривога через незнання того, що станеться».
фінансово.
Щиро дякуємо!
