Донорський банк у клініці in vitro. Мюнстер.
21-річна громадянка Німеччини, зачата у пробірці, звернулася з вимогою відкрити інформацію про її батька. «Я радше піду до в’язниці, ніж скажу це», – відказав на її вимогу глава банку сперми. Нещодавно суд виріс рішення в цій справі.
– Я почуваюся так, немовби мені бракує якоїсь частини мене. Здається, що коли знайду батька, то це буде як віднайдення другої половини мене самої, – зізнається Сара П. Тим часом, глава клініки в Ессені, де було зачато Сару, др. Томас Катцорке, відмовив їй в отриманні інформації, аргументуючи тим, що він обіцяв донорам сперми повну анонімність. Суд у Гаммі визнав, що жінка має право знати, хто її батько.
Усе це показує наслідки ставлення до дитини як до речі у процедурі in vitro. Це прекрасно описав сам доктор Катцорке, сказавши, що досі він отримував вітальні листівки від батьків, вдячних йому за те, що завдяки клініці у них є діти. А тепер, коли малюки підросли, вони почали заявляти про свої права. І хочуть знати своїх біологічних батьків.
– До нас щотижня приходить по листу з такою вимогою. А ми сидимо як на пороховій бочці з запаленим ґнотом, – зізнався медик.
«Чимало дітей, які народилися завдяки досягненням медицини, живуть із серйозними емоційними травмами, якоїсь миті дізнавшись, що їхній тато – зовсім не їхній. Тепер, якщо вони того захочуть, вони дізнаються, хто їхні батько й мати», – так прокоментувала рішення суду «Kölner Stadtanzeiger». Але чи це насправді так? Доктор Катцорке на суді плутався в показаннях, і неясно, чи відомі дані батька Сари П., чи вони пропали по смерті нотаріуса, в якого зберігалися. Можливо, її батько так і залишиться під картотечним номером 261? І з цією проблемою в Німеччині живе же 100 тис. осіб…
За матеріалами: Братство св. Біргітти