У середу, 20 жовтня, під час загальної аудієнції, Папа Бенедикт XVI представив постать святої Єлизавети Угорської, продовжуючи тим самим тематику визначних святих жінок Середньовіччя.
Святіший Отець вказав на св. Єлизавету, як на приклад для тих, хто виконує керівні функції в суспільстві, пригадуючи що виконання влади будь-якого рівня повинно бути служінням справедливості й милосердя в постійному шуканні спільного блага.
Папа розповів, що Єлизавета було дочкою угорського короля Андрея ІІ. Вона народилася 1207 року і вже з дитинства відзначалася вразливістю щодо вбогих. Вона стала дружиною князя Тюрінгії Людовіка, і хоч це подружжя, як було заведено в ті часи, було укладене з політичних мотивів, між нареченими зародилася любов, оживлена вірою та прагненням виконувати Божу волю. Бенедикт XVI зазначив, що їхнє спільне життя було щасливим. Єлизавета допомагала чоловікові у вдосконаленні людських та надприродніх чеснот, а він сприяв її релігійності та милосердю щодо бідних. На їх прикладі Папа підкреслив, що віра та любов до Бога й ближнього зміцнюють родинне життя і ще більше поглиблюють подружній зв’язок.
В своїй релігійності свята Єлизавета не переносила компромісів та намагалася бути послідовною у своїх вчинках. Такою, якою вона була перед Богом, так само поводилася і щодо підданих, а тому ставала об’єктом критики, оскільки її поведінка не співпадала з усталеними при дворі звичаями.
Великий вплив на духовне життя княгині мали послідовники святого Франциска з Ассізі, які у 20-х роках ХІІІ століття розпочали своє служіння у Тюрінгії. Почувши про навернення молодого заможнього ассізького купця Франциска та про переміну його життя, Єлизавета ще більше утвердилася у прагненні вдосконалення свого християнського життя, наслідуючи убогого та розп’ятого Христа, присутнього в бідних.
Того часу настали буремні події в житті княгині. Вона овдовіла та була вигнана шваґром, який намагався захопити владу в Тюрінгії. Згодом Єлизавета знайшла притулок в родинному замку, де, за словами Папи, «зреклася своєї волі та марноти світу». Вона збудувала притулок, де зібрала хворих та неповносправних, особисто надаючи допомогу найбільш потребуючим. Там вона й провела останні роки свого життя, служачи хворим, чуваючи при вмираючих, намагаючись виконувати найпринизливіші послуги. Єлизавета померла, маючи всього 24 роки, а переконання у її святості було таким розповсюдженим, що вже через чотири роки Папа Григорій ІХ проголосив її святою.
«Дорогі брати й сестри, – сказав на завершення Бенедикт XVI, – у постаті святої Єлизавети бачимо, як віра, приязнь з Христом, зроджують відчуття справедливості, рівності, прав інших, зроджують любов та милосердя. А з цієї милосердної любові народжується надія, впевненість в тому, що Христос нас любить, в тому, що Його любов чекає нас, і, таким чином, вчиняє нас здатними наслідувати Христа та бачити Його у ближніх».
За матеріалами: Радіо Ватикан
фінансово.
Щиро дякуємо!
