Блаженніший Кардинал Любомир Гузар розповів про плани УГКЦ щодо встановлення Патріархату і реституції церковного майна
– На Вашу думку, чи відбудеться після останніх місцевих виборів, зважаючи на їхні результати, радикалізація суспільства? Якою Ви бачите роль церкви у сучасній Україні?
– Церква, перш за все, існує для того, щоб правильно наладнати ставлення людей до Бога, але має також дбати і про правильні стосунки між людьми. Тож вона повинна відіграти свою роль і в цьому аспекті. Ми не хочемо бути байдужими до того, що відбувається в суспільстві. Прийшла якась криза, коли всі опинилися у певних труднощах. Багато люду не знає, як з того вийти. І ми повинні не лише як священики чи єпископи, а просто як віруючі, як спільнота допомогти народу подолати ці тимчасові труднощі. Люди не можуть чекати, вони збентежені і збаламучені. Потрібно взятися до праці, щось позитивне зробити. Щоб кожен громадянин нашої держави почувався захищеним і забезпеченим, мав достатньо для того, щоб нормально жити, виховувати дітей.
– Як просувається будівництво собору Воскресіння Христового у Києві?
– Ми через 200 років повернулись із Львова до Києва. Це для нас не просто ще один храм у столиці України. Він задуманий як центральний для греко-католиків. Багато нашого народу – більше 4 мільйонів мешканців України – визнають свою належність до греко-католицької церкви, але є і поза межами країни поважне число наших людей. Ми не маємо дуже докладної статистики, але думаю, це десь 1,5-2 мільйони в різних країнах та на різних континентах. І ми хочемо, щоби цей собор Христова Воскресіння був центральним для греко-католиків до того часу, коли, при Божій помочі, Свята Софія Київська буде храмом для нас усіх знову об’єднаних. А оскільки цей храм є центральним для греко-католиків в усьому світі, то ми будуємо його за пожертви, які приходять від членів церкви з різних країн. І не завжди дуже легко передбачити, звідки що прийде. Тому саме спорудження так трошки мляво, але, Богу дякувати, йде вперед. Якщо не помиляюсь, то вже цими днями практично закінчуємо зовнішні роботи і переходимо до внутрішніх. Надіємося при Божій помочі, що в 2012 році храм вже буде діяти, хоча внутрішня декорація і розпис займе ще багато часу.
– В одному з інтерв’ю Ви заявили про існування в УГКЦ планів на Патріархат. Яким чином греко-католицька церква втілюватиме ці плани у життя?
– Згідно із нашим законодавством католицької церкви, патріархати встановлюються Вселенським собором, але якщо його немає і не передбачається найближчим часом, тоді цю функцію здійснює Єпископ Риму – Папа Римський. Ми робимо ті заходи, які потрібні, бо, бачите, це не є така чисто адміністративна справа. Це є питання певного розвитку і УГКЦ в цьому напрямі працює, щоби наші люди розуміли, чому потрібен патріархат. Це забезпечення внутрішньої єдності церкви. Як я вже казав, ми маємо вірних не лише в Україні, а по цілому світі, навіть в Азії зараз починаємо відкривати наші громади. Мусимо забезпечити душпастирське служіння, виховати тих людей у почутті потреби внутрішньої єдності. Патріарх є батьком. В цій постаті об’єднується церква. І Патріарх є символом тої єдності. Ми мусимо виховувати нарід в тому дусі. Були часи, коли Україна ще не була вільна і деякі люди сумнівались, чи нам то потрібно – Патріархат. Сьогодні, Богу дякувати, втішаємось вже свободою та незалежністю. Є своя держава, є місце для тої єдності, для всіх, де б ми не були.
– Останнім часом представники православної церкви все частіше говорять про намір повернути собі майно, що колись належало церквам. Чи підніматиме УГКЦ питання про повернення власності?
– Ми претендуємо на те майно, що належало нашій церкві принаймні до 1939 року. В ті часи кожна парафія на селі мала якусь земельну ділянку, з якої священик утримував себе. Ми би були раді, щоб нам це майно повернули. Ми мали будинки, школи, монастирі, які належали до церкви і які держава забрала. Сьогодні повертають культові будинки, і то не всі. Є ще багато іншого, що давало можливість церкві сповнювати служіння. Наприклад, школи, преса, потребують багато грошей. Мусимо збирати гроші, а значить – це стає тягарем для членів нашої церкви. Маючи майно, що нам належало, було би простіше нам оплатити ці різні додаткові видатки. Так що ми маємо претензії і висуваємо їх нашій державі. Стараємось докладно надати інформацію про те, що нам належало. Ми не хочемо нічого нового, нічого, що не було наше.