Росія продовжує показувати — ні перед ким не соромлячись, — що для неї всі розмови про перемир’я, примирення, ушанування християнських свят абощо — це пуста балаканина.
Відколи посилилися розмови про спроби президента США схилити росію до перемир’я та припинення вогню, ситуація, схоже, тільки погіршується. От і сьогодні, в ніч проти 24 квітня 2025 року, агресори обстріляли Київ і Харків (не враховуючи інших видів воєнних дій по лінії фронту). В українській столиці постраждали понад 70 чоловік, щонайменше 9 загинули. Серед постраждалих є діти. На ранок 24 квітня пошкодження та руйнування житлових будинків зафіксовані у Святошинському, Солом’янському, Голосіївському, Оболонському і Шевченківському районах, повідомляє Київська міська прокуратура.
Ординарій Київсько-Житомирської дієцезії єпископ Віталій Кривицький відповідає на запитання CREDO: як там столиця — і як на сьогодні виглядає життя самого єпископа.
— Октава Великодня, і черговий день російської агресії… Сьогодні весь Київ задимлений. Є жертви. Є поранені.
Ми висловлюємо своє співчуття всім рідним загиблих і бажаємо швидкого видужання всім, хто постраждав. Щиро дякуємо всім міським службам, які, не зважаючи на небезпеку наступних прильотів, робили й роблять усе, щоб допомогти нашим співгромадянам.
Київ задимлений — бо задимленими залишаються очі деяких партнерів України, які далі не бажають побачити страждання українського народу і зухвалість російського агресора. Легко говорити про пожежу в домівці сусіда! Але пам’ятаймо: пожежі небезпечні тим, що можуть перекинутися на сусідні будівлі — і тоді може виявитися, що цей вогонь уже не зупинити.
Отож молімося сьогодні і за нашу державу та наш народ — але також молімося й за тих політиків, тих партнерів України, які можуть допомогти зупинити цього ненаситного ворога.
В каплиці св.Домініка Савіо, Новогуйвинське Житомирська обл. Фото: Київсько-Житомирська дієцезія
— Чи від цього обстрілу не було уражень, які стосуються РКЦ?
— Вибуховою хвилею пошкодило римсько-католицьку каплицю св.Домініка Савіо в Новогуйвинську, що біля Житомира. Там повипадали вікна; який стан каплиці всередині, я ще не знаю. Я, власне, тільки з фронту повернувся. Точніше, я приїхав увечері, й цей обстріл мене застав уже з вечора в Києві. Тут дуже часто обстріли відбуваються на ранок, а цього разу почалося ще вчора. Якщо чесно, це втомлює і дещо пригнічує — одразу з лінії фронту «додому», а тут знов обстріли.
— Куди цього разу була Ваша місія, якщо можна запитати?
— Слов’янськ, Краматорськ — це був спільний виїзд з Українським Біблійним Товариством. Ми були у наших хлопців просто на позиціях. Я буваю на фронті за різних нагод; цього разу УБТ мене запросило відвідати наших воїнів із допомогою та капеланським служінням. Ми вирушили в неділю одразу після Меси, й увечері вже були у Слов’янську. Звісно, УБТ роздає воїнам Біблії — «почитайте Боже Слово, хлопці», — а також відвезли туди 400 пасок; але допомога цим не вичерпується. Вона включає і капеланське служіння, молитви, і розмови з захисниками, і ще доправлення різних «недрукованих подаруночків», вельми потрібних на фронті. Цього разу ми привезли хлопцям близько 4 тонн різного потрібного. Там утворилася міжконфесійна капеланська група, яка дуже добре працює; ми мали можливість бути у бліндажах, роздавати Писання, розмовляти. УБТ дуже добре — просто без розголосу — працює на фронті. Як і загалом Рада Церков, від якої я був запрошений. Від ВРЦіРО нас було кілька осіб, і ми могли поспілкуватися з капеланською групою у Слов’янську саме як її представники, щоби почути від них про ті виклики і труднощі, з якими стикаються наші капелани. І певні питання вже наступного дня — тобто вчора — були представлені на зустрічі Ради Церков із Президентом.
Уламки російського снаряда біля школи в Немишлянському районі, Харків, 24 квітня 2025 року. Суспільне Харків/В’ячеслав Мавричев
— Як там, на місці, виглядала ваша молитва?
— Нас було чимало, величенька група священників і капеланів — римо- і греко-католиків, різних протестантів, які в тих місцях мають своїх вірних. Була спільна молитва та індивідуальні розмови з воїнами. А Святу Месу я служив у Слов’янську сам, бо на тій ділянці фронту римо-католиків не знайшлося. Був один, який дізнався, що я приїду, то він спеціально відпросився зі своєї частини і прийшов на зустріч зі мною. А в Слов’янську я служив сам, маючи 40 хвилин паузи між виїздами і дуже цьому радіючи. Це був Великодній понеділок.
— Тобто новина про смерть Папи Франциска застала Вас на фронті?
— І до того ж не одразу, а вже в дорозі. Поки ми були на лінії фронту — залишалися поза зв’язком, у всіх були вимкнені мобільні телефони. Така вимога. А вже потім, у машині, я розмовляв із капеланом, що нас супроводжував, і ще не вмикав свого телефона; як раптом ті протестанти, хто вже вийшли на зв’язок, почали мене запитувати «владико, а Ви знаєте, що Папа відійшов?»
Не можу сказати, що це було зовсім неочікувано — зрештою, ця тема вже певний час насувалася на всіх. Як католики, як люди віруючі, люди Пасхальної перемоги Христа, — можна сказати, ми до цього завжди готові, і просто продовжуємо молитися.
Сподіваюся, що Папа Франциск перед Богом продовжить за нас заступатися, щоб цей дим у людських головах і душах нарешті розвіявся…
фінансово.
Щиро дякуємо!
