Мт 3, 1-12
За часів, коли проповідували Йоан та Ісус, юдеї – як політичне об’єднання й дуже побожна спільнота – були впевнені у своїй виключності та богообраності: Ми діти Авраама (пор.Мт 3,9; Йн 8,33). Йоанове послання ставить перед ними й перед нами питання: що спасає людину – ім’я, зв’язки-знайомства, статус чи, все ж таки, сам Господь? Він, до речі, в кожному народі має своїх поклонників у Дусі та Істині (пор.Діян 10,35; Йн 4,24). Який же тоді є знак цього спасіння?
До всіх людей, що виходили в пустелю, Хреститель звертав дуже просте слово: «Покайтесь, бо наблизилось Царство Небесне!» (Мт 3,2), виконуючи при цьому звичайний зовнішній знак – водне омивання. Цього виявляється достатньо для «звичайних» грішників, які здатні визнати власні помилки та гріхи. Однак, помітивши фарисеїв у числі кандидатів до «покаяння і хрещення», Йоан звертає до них куди більшу вимогу: «Принесіть плоди, достойні покаяння».
Фарисеї, заклопотані обрядовістю, очевидно, сприймають покаяння і водне хрещення як ще один обряд, за допомогою якого стверджується їхня справедливість і безгрішність. Проте ніщо так не закриває дорогу до спасіння, як переконання у власній правоті. Тому, хто вважає себе здатним виконати Божі заповіді – любити Бога і ближнього, – Ісус не потрібен, адже життя і так уже святе і справедливе.
З усього видно, що Йоан – людина вбога і справедлива (Мт 3,4). Однак він зовсім не пишається своєю гідністю та місією. Визнає перед усіма, що він не Христос. У цьому сенсі Йоан покірно стає в один ряд з усією Юдеєю, Єрусалимом та околицями Йордану, що виходять до нього хреститися: всі очікують на прихід Христа.
Ісус Христос є Словом, яке стає зримою плоттю там, де Його проголошують, там де Ним діляться. Йоан же є голосом, який це Слово проголошує всюди, навіть і в пустелі. Проголошення великого діла покаяння, яке Господь довершує в серці, тобто смиренне прийняття своїх помилок та гріхів, є одним з найдостойніших плодів покаяння, адже завдяки йому Царство Небесне стає присутнім також і серед інших людей.
Диякон Юрій Сема
Замолоду мама часто з докором казала мені одне: «Покайся». Вона не була практикуючою християнкою, але, дивлячись, як я нищу життя своє і рідних, прагнула моєї переміни. Я чула це слово довгі роки, і нарешті насправді покаялась і прийшла до Бога. Тобто прагнення матері збулося з такою силою, якої вона сама не очікувала. Певною мірою вона була моїм першим пророком.
У сьогоднішньому читанні бачимо пророка Йоана Хрестителя, священиків, які очікують на прихід Месії. Усі християни є покликані до пророчої місії. У чому вона полягає? У заклику до покаяння, переміни життя, але насамперед – до переміни свого життя. Задля цього потрібно пройти нелегкий шлях. І не треба йти у справжню пустелю. За наших часів, навіть перебуваючи в центрі світу, люди переживають пустелю самотності й безпорадності. А задля освячення такого місця потрібно бути просто з Богом. Молитися до Нього, тобто розмовляти з Ним, прислуховуватися до Нього і намагатися жити так, як Він показує нам на сторінках Нового Завіту. І Він нас, за словами Пророка, «хреститиме Духом Святим і вогнем». Маємо пройти таке очищення.
І тут ми можемо дійти до священицької місії, яка полягає у жертвуванні себе Богу та ближнім. Якщо нас вистачить на таку приязнь із Господом (бо така постава народжує приязнь), то Він свого часу пошле нас у світ – проголошувати Царство Боже, яке є не тільки близько, а й посеред нас. Царство Боже віддзеркалюється в людях, які живуть із Ним: «Скажи, хто твій друг, і я скажу, хто ти». І це віддзеркалення може грати вирішальну роль у спасінні світу, конкретних бідних (насправді) людей, переповнених агресією, егоїзмом, зарозумілістю.
А ще ми маємо частку і в царській місії Господа. І що ж це таке – бути Царем? Спокійне життя? Багате, без потреб? Життя багатія, керівника? Ні. Це життя людини, яка служить і турбується. Мені воно нагадує жертовне життя зрілої матері та зрілого батька. Вони люблять і приймають своїх дітей такими, які ті є – покаліченими, грішними, ворожими. Тобто це – Любов-Карітас. Царська Любов, яку має до нас Господь.
Ірина Островська
фінансово.
Щиро дякуємо!
