Вишки спостереження, колючий дріт, жорстокість на кожному кроці… У західному кінематографі ці образи найчастіше асоціюються з голівудськими фільмами про Голокост. Але коли йшлося про радянський ГУЛАГ, екран залишався затемненим до цього місяця, коли відбулася прем’єра фільму Пітера Віра «Шлях назад», де в головній ролі знявся Колін Фаррел. Цей фільм спирається на мемуари колишнього польського вояка Славоміра Равича, який був ув’язнений у Сибіру, втік і пройшов 6 тисяч кілометрів до свободи в Індії. Радіо Свобода взяло інтерв’ю в журналістки, автора книжки «ГУЛАГ: історія» Енн Аппелбаум, яка була консультантом фільму.
– Якщо зробити пошук на фільми про Голокост англійською мовою у пошуковій інтернет-системі Google, то результати багаті. Там такі голівудські фільми, як «Список Шиндлера» або «Вибір Софії», чи менш бюджетні перлини, як от «Європа, Європа». Коли ж шукаєш фільми про ГУЛАГ, то одержуєш небагато у відповідь. Яка причина, на Вашу думку?
– Думаю це відображає культурне розуміння цих двох речей. Ще донедавна не було доступних архівів про ГУЛАГ, про нього було дуже мало інформації. Лише в останні роки історики почали розкопувати радянські архіви й досить точно описувати, що трапилося. Думаю, на Заході також бракує розуміння. Люди говорять про упередженість лівих і про те, як ліві не хотіли говорити про ГУЛАГ. Фактом є те, що у США, Британії, Франції є почуття перемоги у війні в союзі з Росією, Радянським Союзом. Сталін був нашим союзником, але також диктатором, відповідальним за геноцид і злочини проти людства. Тому було менше ентузіазму щодо зображення ГУЛАГу в кіно і романах.
– Існує досить багато свідчень людей, що пережили ГУЛАГ. Зокрема, спогади Солженіцина, Шаламова. Чому розповідь Равича є особливою?
– Думаю, що Пітера Віра заінтригувала не лише розповідь про ГУЛАГ, але також і про його втечу звідти. Бо книга Равича – це насправді пригодницький роман. Наприклад, я дала її прочитати своєму 13-річному синові, і вона йому дуже сподобалася. Це справжня пригода, в якій до кінця невідомо, що вона має щасливий кінець. В’язні втікають з табору. Це – сибірська глухомань. Вони йдуть через Сибір, Монголію, пустелю Гобі і через Гімалаї до Індії. Це – класична подорож, яка має різні фази. Герої дізнаються різні речі одні про одних під час неї. Ми дізнаємося більше про них, про їхнє попереднє життя, про ГУЛАГ і радянську систему, поки вони йдуть. Пітер Вір завжди любив боротьбу людини з природою. Хоча Равич був у ГУЛАГу, існують сумніви, чи він справді здійснив цю подорож. Але він дуже добрий письменник, і це захоплює.
– Як Ви сказали, є сумніви, чи Равич утік, а чи його насправді просто звільнили разом з іншими поляками 1942 року. Що Вам вдалося встановити?
– Думаю, це вже точно встановлено. Його було звільнено. Його відпустили з армією польського генерала Андерса. Тоді було звільнено частину польських в’язнів для того, щоб воювати проти німців. Є документальне підтвердження, що його звільнили. Його опис ГУЛАГу є автентичним. Я думаю, він чув про втечу, яку здійснили інші в’язні, і міг навіть читати звіт про це, написаний для польської влади у 1940-х роках. Виглядає, що він використав цю історію. Також є свідки і одна людина, яка каже, що насправді була одним із тих втікачів. Але Пітер Вір не називає це справжньою історією. Він каже, що фільм заснований на справжній історії, але він змінив деякі деталі. Фільм – це не книжка. Він змінив назву, ім’я головного героя. Але історія його надихнула. Ця книжка в 1950-х роках була в Англії бестселером.
– Ми говорили про вагу цього фільму для Заходу, але там також є месидж для нового покоління людей на Сході? Вони не дуже знають, що тоді відбувалося?
– Для нового покоління на Сході, це нагода побачити, яке було життя у світі 50-60 років тому. Чому справи нині такі, як є, в Росії? Чому таке життя у колишніх радянських республіках? Це частка пояснення. Історія не почалася 20 років тому, коли розвалився комунізм. Вона почалася раніше, і цей фільм є часткою ключа до розуміння, чому сталося те, що сталося у Східній та Центральній Європі.
фінансово.
Щиро дякуємо!
