У приміщенні Маріїнської дружини у Львові 18 лютого завершилась виставка трьох художників Підкарпатської школи живопису з Івано-Франківська: Михайла Тимчука, Владислава Симчича і Юрія Писаря під назвою «Сакрал».
Молоді художники просто зібрали роботи, об’єднані сакральною тематикою, та привезли їх до Львова. Це три різні, часами незвичні, способи споглядання Бога. На стінах висіли ангели, церкви, єрусалимські перехожі, святі і звичайні люди.
Незвичність виставки полягає в тому, що особливої концепції в її основу не клалося. Та й для самих авторів, очевидно, тема сакрального – це лише одна з. Проте у підборі робіт не відчувалось ані хаотичності, ані випадковості. Усі праці є результатом особистого пережиття авторами Бога, Його величі, краси, незбагненної дії. Тому роботи вийшли доволі особистими, дуже різними і фрагментарно схожими.
Ось, наприклад, деякі картини Юрія Писаря, на перший погляд, не пов’язані ані із сакральним, ані з християнством взагалі. На полотнах «Двоє» чи «Світло любові» автор помістив закоханих, які горнуться один до одного. Це ніби один момент з їхнього життя, але водночас від робіт віє вічністю. Юрій пояснює, що тут йдеться про любов, яка є відображенням небесного. Це дарунок Бога, тому ця любов є чимось сакральним.
«Скрипаль», Юрій Писар
Поруч із втопленим у світлі «Серафимом» висить «Скрипаль». Схоже, що це момент найбільш натхненної гри митця. Художник каже, що скрипаль особливо причетний до сфери духовного. Він творить музику, віддаючи у всесвіт емоції, які він отримав під час натхнення. А натхнення – це уже Божа справа. На полотні скрипаль ніби розкриває свої сакральні крила музики.
Доволі цікавим є полотно «Троє», яке чомусь одразу хочеться назвати Тройцею. Автор навмисне так його не називав, оскільки в роботі не збережена іконічна традиція. Тому тут радше можна віднайти три сутності: віру, надію, любов. «Віра посередині. – пояснює автор. – Надія зліва, а любов справа. Надія з вірою більш близькі. А от любов трішки окремо. Вона більш самодостатня, в спокої, бо розуміє, що все буде добре. І коли вони разом – то це потужна енергетика. Саме тому на полотні вибух червоного з жовтим».
Десь таких же «Трьох» можна відшукати і серед робіт Михайла Тимчука. Це полотно так і називається «Ті, що у вірі, надії і любові». Тут три постаті, схожі на молодих дівчат чи то ангелів з німбами на голові, внизу картини зливаються в одне. Автор також пояснює, що він не писав ікон. Усі виставлені ним праці намальовані спеціально для виставки. Це особисті пережиття сюжетів різних біблійних історій, як от «Благовіщення», «В’їзд в Єрусалим», «Первісток-Спаситель» (сцена Різдва Христового). Це скоріше імпровізація, спосіб індивідуального піднесення того, про що говориться в Святому Письмі, результат пошуку людини, як митця і як віруючого.
«Ті, що у вірі, надії і любові», Михайло Тимчук
Досить цікавою і не схожою на інші є праця Михайла Тимчука «Небесна домівка». Сюди автор помістив кілька епізодів: ангела, який у темряві роздумує; момент Благовіщення, як момент великої радості; силуети, які проходять через чорні двері; химерних птахів. Незвичним є те, що у «Небесній домівці» є темна постать. Автор каже, що вона не є чимось негативним. Це просто спостерігач, споглядач, якого ви не бачите, але він є. Очевидно, відчитати написане не так просто. Та й сам автор не прагне усього пояснювати. «Мені подобається, коли люди самі дивляться і відчитують», – каже Михайло.
«Небесна домівка», Михайло Тимчук
Третій автор Владислав Симчич – наймолодший. Тому його роботи є радше триванням пошуків. Він шукає і настільки хоче знайти, що його це дуже бентежить. В результаті весь процес вишукування виходить дуже емоційним, експресивним. У нього майже не видно чіткого образу, але часто є вибух кольорів, іноді їх дике поєднання, що часто не милують, а дратують.
Наприклад, «Молитва мусульманина» – це суцільна абстракція. Але тут присутнє світло і духовна суть, відчутна через енергетику роботи. Є також більш сформавані образи: «Між скель» (постать ангела), «Святий», «У вічній святості». Остання є, схоже, продовженням теми «Трьох». Проте тут уже більш зрозуміло, що йде мова не просто про сутності, але, власне, про Трійцю.
«Молитва мусульманина», Владислав Симчич
«Святий», Владислав Симчич
«У вічній святості», Владислав Симчич
Цікаво, що художники не відчувають себе суто традиційними християнами. «Віра для мене, – ділиться Михайло Тимчук, – це не просто традиційно йти до церкви і кожного дня молитися. Я можу їхати в маршрутці і відчути Бога. І це буде моїм з Ним спілкуванням».
Починаючи з літа, художники працюють разом. Їх об’єднала спільна амбітність в мистецькому плані. Юрій Писар каже, що причиною є бажання відродити Підкарпатську школу живопису. В Івано-Франківську зараз дуже пасивне мистецьке життя. Виставки відбуваються завдяки приїжджим художникам, а місцеві художники більш пасивні. Тому попереду ще багато роботи.
фінансово.
Щиро дякуємо!
