Про вартість вчинку любові

Роздуми над Євангелієм четверга VII звичайного тижня

Хто напоїть вас кухлем води тому, що ви Христові, – істинно кажу вам, – той не втратить своєї нагороди. (Мк 9,41 )

Текст сьогоднішнього Євангелія, хоча й здається невеликим, але наповнений змістом. Євангеліє від Марка є найкоротшим з чотирьох Євангелій (має 16 розділів), тому в коротких уривках вміщає багато змісту.

Першій вірш з сьогоднішнього фрагменту відсилає нас до роздумів над тим, що є насправді в очах Божих великим. Наші великі осягнення і життєві успіхи ніщо в порівнянні з учинком безкорисної любові. Пригадуємо слова апостола Павла «бо, нібито немудре Боже – мудріше від людської мудрості, і немічне Боже міцніше від людської сили» (1 Кор 1,25). Для світу з його мудрістю кухоль води не значить нічого, але для Божого Царства, те мале, що ми робимо, але робимо з любов’ю важить непомірно більше ніж всі скарби світу.

Приємно, коли люди говорять такі, наприклад, слова: «Пробач йому, Христа ради!», в контексті сьогоднішнього уривку, ці слова повертають собі властиве значення: вчинок зроблений нами за нашого земного життя заради Христа зв’язує нас з нашою вічністю, тобто нашими добрими вчинками готуємо собі житло в небі (пор. 2 Кор 5,1).

Якщо ж не маєш надії на вічне життя, то й немає сенсу творити добрі вчинки, тому такою страшною є та спокуса, що забирає у людини віру на майбутнє вічне життя. Яким же великим злом є те, коли у людини забирають надію на можливість покаяння і повернення до Бога, коли їй кажуть, що вона недостойна вічного життя. Не обов’язково це відбувається через слова,бо дуже часто зверхнє ставлення, ставлення з презирством (ставлення без любові, без милосердя) до людини грішної забирає в такої людини надію на зміну свого життя. Піддаються таким спокусам розпачі не сильні цього світу, а якраз малі, про яких і говорить в наступному вірші Ісус: «Хто ж спокусить одне з оцих малих, що вірують, – краще було б такому, якщо б йому повішено на шию жорновий камінь та вкинено в море» (Мк 9,42).

Не можемо спокушати не тільки інших, але й самі маємо протиставлятися спокусам. Боротьба із спокусами є такою запеклою і водночас важливою для нашого вічного життя, що щоб показати нам, що ми не повинні жаліти себе в цій боротьбі Господь вживає цієї метафори: «І коли твоя рука спокушає тебе, відітни її. Краще тобі ввійти в життя калікою, ніж з двома руками піти у пекло, у вогонь незгасний, де черв’як їхній не вмирає й вогонь не вгасає» (Мк 9,43-44).

«Воно й треба, щоб прийшли спокуси» (Мт 18,7),- говорить Господь в Євангелії від Матея, бо в спокусі об’являється наша віра. Кожне страждання є спокусою, кожне страждання людини наражає її на те, щоб відреклась від Бога (пор. Іов 2,9). Страждання – це вогонь, який наче сіль має посолити жертву (віри) Богові, щоб він її прийняв (пор. Лев 2, 13): «Бо кожен вогнем посолиться, жертва ж кожна – сіллю посолиться»(Мк 9,49).

Ми не зобов’язані робити великих жертв, часом достатньо кухля води, але поданого з великої любові до Христа.

———————————————————————————————————
1.Автор не претендує на безпомилковість, а лише представляє свої особисті роздуми, в яких роздумує над даним текстом, намагаючись не розходитись з навчанням Церкви, та хоче ділиться своїми роздумами з іншими. Тому дякує всім, хто в пошуках істини додає свої (також і критичні) коментарі.

2.Цитати з Святого Писання українського перекладу Хоменка