Роздуми над Євангелієм суботи VII звичайного тижня
«Хто Царства Божого не прийме, як дитина, – не ввійде до нього» (Мк 10,15)
В Євангелії заклик Ісуса звучить більш радикально: «Істинно кажу вам: Якщо ви не навернетеся і не станете, як діти, не ввійдете в Небесне Царство» (Мт 18,3).
Хочеш увійти в царство Боже – мусиш прийняти його як дитина, більше того, маєш стати як дитина.
Христос не закликає нас до інфантилізму, та й не говорить про безвинність дітей, оскільки кожна людина від народження (радше від зачаття) носить в собі щось від злого – первородний гріх.
Що ж значить, стати як діти? Згадаймо себе в дитинстві, років до п’яти-шести. Чи вам ніколи не траплялось загубитися серед натовпу, втрати своїх батьків з поля зору? Що ви тоді відчували? Я особисто губився, мами не було лише 5-10 хвилин, але моє серце охопив суцільний морок, плач був проявом відчуття розпачу… Діти погоджуються на свою залежність від батьків, вони можуть вередувати і виводити батьків з себе, але ніколи не погодяться залишитися без них, бояться втрати їх. Подібно і ми, якщо не відчуємо цей страх бути покинутими Богом, не зможемо ввійти в Царство Небесне. Ми повинні в нашому духовному житті завжди триматися за руку Божу і боятися загубити Бога. «Острах Господній – початок мудрости» (Прип 1,7), саме цей страх, втрати Бога, є початком мудрості, яка веде до неба.
Проте, це було б замало, якщо ми зупинились лише на цьому страхові. Св. Тереза із Ліз’є говорить про поставу дитини Божої, як поставу беззастережного довір’я Богові в усіх свої справах, але перед усім в справі спасіння. Це довір’я Богу, як це не дивно, за думкою св. Терези, основане саме на визнанні своєї малості перед Богом: «О, Ісусе! Якби я могла сказати всім малим душам, яка несказанна Твоя милість… відчуваю, що якби Ти знайшов душу слабшу й меншу за мою, що неможливо, Ти уподобав би обсипати її ще більшими милостями, якби вона повністю доручила себе Твоєму безмежному милосердю…» (Св. Тереза від дитяти Ісус і Пресвятого обличчя «Історія однієї душі», рукопис М.)