Не будьте фарисеями

Роздуми до Слова Божого на п’ятницю І тижня Великого посту

«Коли ви своєю праведністю не перевищите книжників та фарисеїв, не ввійдете в Царство Небесне» (Мт 5, 20).

В Євангелії ми зустрічаємося з тим, що Ісус засуджує фарисейське лицемірство (пор. Лк 16, 15; Лк 11, 44; Лк 12,1). Учень Христа повинен уникати лицемірства, яке було притаманне фарисеям. Така постава серця, коли людина, подібно фарисеям, назовні видає себе за праведника, хоча в серці погордує іншими, є небезпечною для вічного життя. Далі в проповіді Ісус звертає увагу на стосунок людини до ближнього. Це єдиний критерій для того, щоб оцінити наскільки те, що ми вважаємо праведністю, в дійсності є нею. Святий Йоан Богослов пише: «Коли хтось каже: «Я люблю Бога», а ненавидить брата свого, той неправдомовець. Бо хто не любить брата свого, якого бачить, той не може любити Бога, якого він не бачить» (1Йн 4,20). Отже, чим є святість: чи можу я здобути святість постом, молитвою навіть милостинею, коли я не примирився з ближніми? Чи може людина, що будує храми, вважатися праведною, доки вона не покається за те, що була казнокрадом? Ні, бо це теж вид лицемірства. Непотрібна Богові така жертва. Добре, що бажаєш принести жертву, проте, якщо ти когось образив, зранив, завинив проти когось, ліпше цю жертву не принось аж поки не перепросиш свого брата, якого ти скривдив (пор. 5, 23н).

Отже, під час Великого посту окрім нашої особистої молитви, нашого посту і наших вчинків покаяння ми повинні звернути увагу на те, як наші серця відносяться до наших ближніх. Чи ми відносимось до ближнього по-фарисейськи, тобто з погордою, яку необов’язково можемо проявляти назовні. Чи ми не винні часом у колотнечах поміж нашими близькими, чи примирилися з тими, кого образили? А можливо ми себе взагалі вважаємо безвинними жертвами?

А моя любов до ближнього: чи я не використовую учинки милосердя для того, щоб проявити свою вищість над людиною? Чи бажаю я вічного спасіння грішника подібно як свого? І чи бачу я в грішникові свого брату, сестру, подібного до мене? «Бо хто не любить брата свого, якого бачить, той не може любити Бога, якого він не бачить» (1 Йн 4,20).