Роздуми на середу ІІ тижня Великого посту
Матір Зеведея, Йоана і Якова, підходить до Ісуса, щоб попросити для своїх синів запевненого місця в майбутньому Царстві Ісуса. Напевно, вона, як і багато інших сучасників Ісуса, вважала, що Ісус має установити царство Месії на землі із столицею в Єрусалимі подібне до царства Давида і Соломона.
Ісус же використовує це прохання не для того, щоб засудити матір з її синами, але пояснивши її поставу перед іншими учнями: «Ви знаєте, що князі народів панують над ними, а вельможі гнітять їх» (Мт 20, 25), – Він вказує на велику різницю поміж поняттям влади і панування на землі і в Царстві Небесному. «Не так має бути між вами. Але як хтось хотів би у вас бути великий, нехай буде вам слуга. І хто б хотів у вас бути перший, нехай стане вам за раба» (Мт 20, 26 і 27).
А отже Царство небесне не можна завоювати силою, «зброя», якою ми можемо осягнути Царство Небесне – це служіння з любові Ісусові та Його Церкві і участь в чаші страждання Спасителя, адже сам Цар цього Царства «прийшов не для того, щоб йому служили, але – послужити й дати життя своє на викуп за багатьох» (Мт 20, 28).
Ісус креслить своїм учням дорогу, якою Він має пройти, щоб відвоювати у диявола людство: «Отож ми вирушаємо в Єрусалим, і Син Чоловічий буде відданий первосвященикам і книжникам, і засудять його на смерть. І віддадуть його поганам, щоб ті глумилися, катували та розіп’яли його; а третього дня воскресне» (Мт 20, 18 і 19). Подібною повинна бути на землі доля (чаша) і дорога Його учнів, які просили про перші місця в Його Царстві. Ми знаємо, що всі Апостоли, крім одного Йоана, загинули мученицькою смертю, хоча і Йоан розділив долю свого Вчителя, бо закінчив своє життя в неволі на острові Патмос.
Коли Божа благодать, яка діє в людях, що служать Богові, зустрічається на землі зі злом, з гріхом, то в місці їх зустрічі народжується хрест, який стає знаряддям спасіння завдяки таємниці страждання і воскресіння Ісуса Христа.