Роздуми над Божим Словом на суботу ІІ тижня Великого посту
«Притча про блудного сина просто, але глибоко висловлює дійсність навернення» (Йоан Павло ІІ, «Dives in Misericordia»). У цій притчі можемо побачити як історію окремого грішника, так і історію цілого людства, що відпало від вірності Богові внаслідок первородного гріха. В цій притчі відкриваємо сутність Божого милосердя так, що деякі богослови пропонують називати цю притчу не притчею про блудного сина, а про Милосердного Отця.
Вже те, що син попросив розділити маєток, було гріхом, тому що ранило батьківську любов. Подібно кожний гріх є раною, що завдається Божій любові до людини. Проте отець дозволяє на це, бо любить і шанує свого сина. Шанує його вибір.
Син, змарнувавши весь маєток, не вміючи ним користуватись, опиняється в жахливій ситуації. І саме тоді, коли він бачить свій принижений стан, починає замислюватися над тим, що він зробив. У своєму матеріальному приниженні він поступово починає бачити також, що втратив не лише маєток, а й щось більше — гідність. Так само у випадку кожного грішника: гріх є тим, що влучає безпосередньо в гідність людини.
Бог дозволяє в нашому житті, щоб ми помилилися, шануючи наш вибір. Допускає також наше приниження гріхом, щоб ми задумались над своїм життям.
Рефлексія блудного сина є поворотним моментом. В його серці викреслюється план повернення: «Встану, піду до свого батька і скажу йому: Батьку, я згрішив перед небом і перед тобою і вже не гідний зватися твоїм сином; прийми ж мене як одного з твоїх наймитів» (Лк 15, 18-19). Блудний син вже не сподівається знову користуватися з тих привілеїв, які він мав до свого відходу, але все ж таки сподівається на певне пробачення. Коли ж він підходить до батьківського дому, то виявляється, що батько вже давно виглядав його: «Коли він був ще далеко, батько побачив його й змилосердився; побігши, кинувся йому на шию і поцілував його» (Лк 15, 20).
Милосердя батька проявляється в тому, що він відновлює гідність свого сина: «батько сказав своїм слугам: “Негайно принесіть найкращий одяг і зодягніть його, дайте перстень йому на руку і сандалі на ноги”» (Лк 15, 22).
Нам може здаватися, що вчинок милосердя закладає стосунок нерівності між тим, хто його дає і хто його приймає. «… У нас є схильність робити висновок, ніби милосердя знеславлює того, хто його приймає, що воно ображає людську гідність. Притча про блудного сина доводить, що дійсність є іншою: відношення милосердя засновується на спільному досвіді того добра, яким є людина, на спільному переживанні властивої для неї дійсності. Спільне переживання чинить те, що блудний син починає бачити себе самого і свої вчинки в повноті правди(…): для батька ж саме з цієї причини він стає особливим добром» (Йоан Павло ІІ, енцикліка «Dives in Misericordia»). Милосердя вбачає добро в самій людині, а не навіть у її потребах. Милосердя, отже, якщо воно правдиве, завжди спрямовує свою дію до піднесення гідності людини, повернення її. «Правдиве і властиве значення милосердя не полягає лише в самому погляді, може, навіть дуже проникливому та співчутливому, що звертається на матеріальне зло. Милосердя виявляється у своєму правдивому і властивому вигляді тоді, коли воно розцінює, сприяє і добуває добро з усіх тих видів зла, які існують у світі й людині» (Йоан Павло ІІ енцикліка «Dives in Misericordia»).
фінансово.
Щиро дякуємо!
