Роздуми до Слова Божого на четвер IV тижня Великого посту
Що має бути важливіше для християнина: Боже свідчення про цю людину чи людські слова?
Це риторичне питання, але в дійсності, як же часто ми робимо себе рабами того, що про нас подумають чи скажуть люди. Навіть тоді, коли якась людина говорить, що їй байдуже, що про неї подумають інші, така людина говорить це, можливо для того, щоб на неї звернули увагу.
Кожна людина потребує когось, хто її зрозуміє. Однак людина в своїх думках про інших є занадто несталою, а також не може знати всього про нас чи про будь кого, якби їй не хотілося б.
Святий Апостол Павло висвітлює це людське незрозуміння наступним чином: «Хто бо з людей знає, що в людині, як не дух людський, що у ній? Так само й того, що в Бозі, ніхто не знає, крім Духа Божого. Ми ж прийняли не духа світу, а Духа, що від Бога, щоб знали, що нам дароване від Бога; про це ми й говоримо не мовою, якої нас навчила людська мудрість, а якої навчив Дух, – духовні речі духовними словами подаючи. Тілесна людина не приймає того, що від Духа Божого походить; це глупота для неї, і не може вона його зрозуміти, воно бо Духом оцінюється. Духовна ж – судить усе, а її ніхто не судить. «Хто бо спізнав задум Господній, щоб він його навчив?» Ми ж маємо задум Христовий» (1 Кор 2, 12). Один лише Бог знає глибину нашого серця, Він знає навіть більше ніж наше серце про нас знає: «коли б нас обвинувачувало серце: Бог більший, ніж наше серце, і він усе знає» (1 Йн 3, 20).
Подивімося також на те, як швидко змінюється думка людей про Ісуса від Вербної Неділі до Страсної П’ятниці. У Вербну Неділю ми чуємо вигуки: «Осанна, Сину Давидову!», а вже через п’ять днів, можливо навіть і не ті самі люди, але їх так само багато, вже волають: «Розіпни Його, розіпни»? Ісус питає нас сьогодні: «Як можете ви вірувати, коли ви славу один від одного приймаєте, а слави, яка від самого Бога, не шукаєте?» (Йн 5,44). Подумаймо над цим…
фінансово.
Щиро дякуємо!
