Він походив із наймогутнішого року Флоренції, був меценатом мистецтва, колекціонером рукописів; славнозвісний Рафаель був його протеже.
Однак саме за його понтифікату Європу розколола лютеранська єресь.
Кардинал із 13-ти років
Лев X, уроджений Giovanni de’ Medici, прийшов на світ 11 грудня 1475 року у Флоренції. Він був сином Лоренцо де Медічі, відомого як Величний, — одного з найвидатніших державних діячів і засновників культурної могутності Флоренції. Вже змалку нащадок Медічі був призначений для церковної кар’єри — подібно до свого двоюрідного брата Джуліо, майбутнього папи Климента VII, якого Лев X зробив кардиналом невдовзі після свого обрання на трон св.Петра.
Джованні був висвячений у віці… шести років. Протягом подальших років доростання він накопичив нові титули: у вісім років став апостольським протонотарієм, а в одинадцять — абатом Монте-Кассіно. У тринадцять років він почав вивчати теологію та філософію в Пізі, а в шістнадцять став кардиналом, прийнявши цю гідність від папи Інокентія VIII. Ставши кардиналом, він оселився в Римі; однак наступного року Лоренцо Величний, його батько, помер; і Джованні довелося повернутися до Флоренції.
Кардинал у вигнанні, легат в Італії
Джованні де Медічі брав участь у конклаві, що завершився обранням Александра VI (Родріго Борджа), проти обрання якого він виступав якомога наполегливіше. У той же час родина Медічі втратила свій вплив у Флорентійській республіці, під впливом таких історичних подій, як заворушення, пов’язані з Савонаролою, та вторгненням короля Франції Карла VIII. Медічі були вигнані з Флоренції у 1494 році, що змусило Джованні втекти з міста, перебравшись під францисканця. Майбутній папа подорожував Європою. На межі століть повернувся до Рима, де папа Борджа вельми сердечно його прийняв. Джованні спокійно жив кілька років, вивчаючи літературу й мистецтво.
1511 року його призначено папським легатом у Болоньї та Романьї. Рік потому, під час війни з французами, Джованні де Медічі потрапив у полон у битві під Равенною; але йому вдалося втекти. Медічі повернулися до Флоренції як владна сім’я: цьому посприяло те, що під час війни проти французького короля Медічі зібрав та очолив власну армію, захопивши й розгромивши в ході воєнних дій місто Прато — після чого влада Флорентійської республіки вирішила здатися, а Медічі знову стали до керма. Зокрема, Джованні де Медічі був до 1513 року Генерал-капітаном Флоренції. А потім став Папою Римським.
Санта-Марія-ін-Домніка — кардинальський храм Джованні де Медічі. Джерело: Вікіпедія
Наймолодший папа Ренесансу
По смерті папи Юлія II флорентієць де Медічі був 11 березня 1513 року обраний на Папу. Йому сповнилося всього 37 років — що зробило його одним із наймолодших Пап в історії. Він прийняв ім’я Лева X.
Понтифікат Лева X став вершиною мистецтва й меценатства епохи Відродження. Саме він найняв Рафаеля, Мікеланджело і Браманте. Під час його понтифікату Рафаель створив, серед іншого, відомий портрет Папи, завершив фрески в Апостольському палаці, керував будівництвом лоджії Ватикану та розробив гобелени для Сікстинської каплиці.
За словами венеціанського посла, за часів Лева Х у Римі постало понад 10000 нових будівель. Римський університет був відремонтований, а сам Лев X збирав рукописи, книги та предмети мистецтва античного періоду (те, що ми зараз загалом звемо «антикваріатом»). Він підтримував розвиток археології, грецьких наук і друкарства.
Рафаель Санті, портрет папи Лева Х з кардиналами Джуліо Медічі (пізнішим папою Климентом VII ) та Луїджі де Россі — його двоюрідними братами. Галерея Уффіці , Флоренція. Джерело: Вікіпедія
Папа Лев X успадкував від Юлія II амбітний проєкт: будівництво нової базиліки св.Петра, яка мала стати не лише центром християнства, а й відповіддю на втрату Константинополя. Брак коштів і політичний тиск означали, що індульгенції стали основним джерелом фінансування проєкту. В 1516 році до пожертв, які складалося для цієї мети (навіть за душі в чистилищі), було прив’язано чималі гроші.
Криза Церкви в Німеччині та її наслідки
Відпустові проповіді були доручені домініканцям, що викликало опір з боку августинців (чернечої громади, з якої походив Лютер). За згодою папи, збором пожертв керував архієпископ Альберт Гогенцоллерн, який сам був символом симонії: щоби здобути цю посаду, він набрав величезних боргів у банкірів Фуггерів, а погасити їх планував із коштів, отриманих за індульгенції. Архієпископ Гогенцоллерн доручив проповідування монаху-домініканцю Йогану Тецелю. І саме цей, ревний, але простодушний проповідник, став втіленням катастрофи індульгенцій.
На рубежі XV і XVI століть Церква в Німеччині переживала глибоку кризу. Єпископські посади — відповідно до духу симонії — ставали інструментом світської влади, вираженням винагороди або гарантією вірності правителю. В руках аристократії опинилися впливові дієцезії, на кафедри яких часто садовили молодших синів дворян, бо молодші не мали права спадкування. Деякі з цих «князів Церкви» керували кількома дієцезіями одночасно, не виявляючи ані найменшого пастирського покликання. В такому контексті практика індульгенцій була не так зловживанням, як частиною широкої системи експлуатації Церкви заради фінансової та політичної вигоди.
Запізніла реформа і бунт Лютера
Лев X продовжив розпочатий до його понтифікату V Латеранський Собор, метою якого було оновлення Церкви. Під час дев’ятої сесії собору — вже за понтифікату папи Лева Х — було засуджено фінансові зловживання духовенства, запроваджено цензуру на друк без згоди єпископів та врегульовано надання бенефіцій.
На жаль, реформи прийшли занадто пізно.
31 жовтня 1517 року Мартін Лютер опублікував свої 95 тез, у яких, серед іншого, різко критикував продаж індульгенцій та їхній зв’язок із грошима. Заодно він поставив під сумнів догми католицької віри — про Таїнство сповіді, Чистилище та папську владу.
Гравюра Мартіна Лютера початку XIX століття. Авторське право на зображення належить декану й капітулу Вустерського собору (Велика Британія).
Соціальна напруженість і ненависть до ієрархії
Якби питання індульгенцій стосувалося виключно богословського рівня — воно би безсумнівно було розв’язане в межах внутрішньоцерковних дебатів, а ім’я Мартіна Лютера залишилось би приміткою в підручниках з історії Церкви. Однак, всупереч поширеній думці, Реформація була не просто бунтом монаха, а насамперед результатом зіткнення політичних, економічних та соціальних інтересів.
Зростала неприязнь (особливо у Священній Римській імперії) лицарського стану до Церкви, а зокрема після підписання Вормського миру 1495 року, який забороняв феодалам вести приватні війни і грабувати. Для багатьох лицарів — бідних, безземельних і безробітних — духовенство було легкою мішенню: мали привілеї і багатства, хоча й були захищені канонічним правом. Коли з’явився Лютер, Франц фон Зіккінґен був першим, хто зметикував, що як підтримати критику духовенства і Церкви — можна мати реальну вигоду. Хоча сам фон Зіккінґен залишався католиком, та діяв із виключно егоїстичних міркувань — як і багато правителів того часу.
Підтримка для Лютера також надійшла з боку антиклерикалів-гуманістів, таких як Ульріх фон Гуттен та Віллібальд Піркхаймер, а також деяких князів імперії на чолі з Філіпом Гессенським. Вони розглядали це вчення як можливість здобути незалежність від впливу імператора й папи. Оскільки Габсбурги вели війни з Францією та придушували турків — бунт Лютера став зручним інструментом для послаблення їхньої позиції.
Без цієї підтримки Реформація, найімовірніше, не розвинулась би у таких масштабах. Рушійною силою Реформації, як відзначають історики, була політика, а не теологія.
Лев X спершу відкинув це питання як «сварку монахів». На жаль, його нерішучість і нездатність впровадити серйозні реформи призвели до ескалації конфлікту. Коли папа нарешті видав буллу Exsurge Domine у 1520 році, погрожуючи Лютеру відлученням від Церкви, — було вже запізно. Бунт віттенберзького колишнього монаха перетворився на німецький загальнонаціональний рух.
А оскільки Лютер спалив папський документ публічно, Лев X у січні 1521 року відповів буллою Decet Romanum Pontificem, офіційно відлучивши його від Церкви.
Купол базиліки св. Петра в Римі
Спадщина Лева X
Лев X помер раптово, в день 1 грудня 1521 року, найімовірніше — від малярії. Його поховали в базиліці Санта-Марія-сопра-Мінерва в Римі. Хоча дехто підозрював отруєння, доказів цього не було.
Папа Лев Х залишив по собі Церкву, культурно й мистецьки вражаючу, проте неефективну у впровадженні необхідних реформ для боротьби зі зловживаннями. Йому ми завдячуємо прекрасними витворами мистецтва, які досі прикрашають Рим і Ватикан; проте як глава Церкви він зазнав разючої невдачі, не зумівши запобігти постанню й поширенню лютеранської єресі.
Читайте також:
Про деяких попередників Папи Лева, хто мав це саме ім’я (Лев І)
Святий папа, який засудив свого попередника (Лев ІІ)
Лев ІІІ — папа, який коронував Карла Великого
Лев IV — захисник Ватикану від ісламського вторгнення
Загадкова смерть Лева V. Вбивство в тіні боротьби за владу
Лев VI — папа-маріонетка в руках правительки Рима
Лев VII: папа, якому вдалося зберегти гідність у часи порнократії
Лев IX — німецький папа, який хотів зцілити Церкву, але довів до розколу
фінансово.
Щиро дякуємо!
