Про людське засудження і Боже прощення

Роздуми над Божим Словом на понеділок V тижня Великого посту

Того часу Ісус пішов на Оливну гору. Та вдосвіта знову прийшов до храму, і весь народ приходив до Нього, і Він, сівши, навчав їх. А книжники й фарисеї привели жінку, схоплену на перелюбі і, поставивши її посередині, кажуть Йому: «Учителю, ця жінка явно була схоплена на перелюбі. В Законі Мойсей наказав нам таких побивати камінням. А Ти що на це скажеш?» Це вони говорили, випробовуючи Його, щоб мати підставу звинуватити Його. Ісус же, схилившись додолу, писав пальцем по землі. Оскільки вони продовжували запитувати Його, Він підвів голову і сказав їм: «Хто з вас без гріха, нехай перший кине в неї камінь!» І знову, схилившись, писав по землі. Вони ж, почувши, відходили один за одним, починаючи зі старших; і залишився сам Ісус та жінка, яка стояла посередині. Ісус, підвівши голову, сказав їй: «Жінко, де вони? Ніхто тебе не осудив?» Вона відповіла: «Ніхто, Господи». А Ісус їй сказав: «Я тебе також не засуджую. Іди й відтепер більше не гріши».

Можливо, вчинок цієї жінки і є огидним, але безцеремонне ставлення до неї, наче до предмету, а не до особи фарисеїв і книжників також огидне. На запитання книжників і фарисеїв Ісус спочатку нічого не відповідає, лише пише пальцем по землі. Отці Церкви припускали, що Ісус писав гріхи цих фарисеїв і книжників. Може воно і так, але не обов’язково. Коли фарисеї наполягають на питанні, Ісус відповідає: «Хто з вас без гріха, нехай перший кине в неї камінь!» (Йн 8,7).  Ісус не виправдовує і не засуджує нікого з присутніх, а також не відкидає припису Мойсеєвого. Гріх жінки великий, проте гріх засудження це теж огидний гріх у Божих очах. Святий Апостол Павло писав: «Тому немає оправдання тобі, будь-яка людино, котра осуджуєш, — бо в чому осуджуєш іншого, в тому сама себе осуджуєш, адже робиш те саме, що осуджуєш. Ми ж знаємо, що є спра­вед­ли­вий Божий суд на тих, хто таке робить. Людино, невже ти вважаєш, що уникнеш Божого суду, осуджуючи інших за те, що сама робиш? Або нехтуючи багатством Його доброти, лагідності й довго­тер­пін­ня, не знаєш, що доброта Божа веде тебе до покаяння? Через власну черствість і нероз­каяність серця збираєш собі гнів на день гніву і виявлення спра­вед­ли­вого Божого суду. Він відплатить кожному згідно з його вчинками: тим, хто настирливістю в доб­рих ділах шукає слави, честі й нетлін­ня, — вічне життя, а сварливим і тим, хто противиться правді, але віддається не­прав­ді — лють і гнів» (Рим 2, 1-8).

Є дві крайнощі по відношенню до провини: перша — це засудження, друга — це виправдання гріха, яке деякі можуть помилково вважати милосердям. Проте така поблажливість до гріха також небезпечна. Засудження другої людини — це спосіб не бачити власної провини, а часом і підсвідомою реакцією на почуття провини в своєму серці. Якщо я сам не зустрівся з милосердям Божим, то не зможу бути милосердним до інших. Найчастіше в засудженні інших ми помічаємо, що самі в подібній справі не без гріха. Якщо в мені є прагнення засудити замість того, щоб виявити милосердя і пробачити — це явний знак, що ще не все в моєму серці я віддав милосердю Божому: є ще якісь гріхи, які я боюсь відверто визнати перед собою і Богом.

Господь Ісус не виправдовує гріх, але пробачає, кажучи: «Я тебе також не засуджую. Іди й відтепер більше не гріши» (Йн 8,11).