Про людське засудження і Боже прощення

Роздуми до Слова Божого на понеділок V тижня Великого посту

Привели тоді книжники і фарисеї до нього жінку, спійману на перелюбі, поставили її посередині (Йн 8,3)

Можливо, вчинок цієї жінки і є огидним, але безцеремонне ставлення до неї, наче до предмету, а не до особи-людини фарисеїв і книжників також огидним. На запитання книжників і фарисеїв Ісус спочатку нічого не відповідає, лише пише пальцем по землі. Отці Церкви припускали, що Ісус писав гріхи цих фарисеїв і книжників. Може воно і так, але не обов’язково. Коли фарисеї наполягають на питанні, Ісус відповідає: «Хто з вас без гріха, – нехай перший кидає у неї камінь!» (Йн 8,7), одночасно не виправдовуючи і не засуджуючи нікого з присутніх, і також не відкидаючи припису Мойсеєвого. Гріх жінки великий, проте гріх засудження це теж огидний гріх у Божих очах. Святий Апостол Павло писав: «хто б ти не був, о чоловіче, що судиш; бо в чому судиш іншого, ти сам себе засуджуєш: чиниш бо те саме, що судиш; ми ж знаємо, що суд Божий відбувається по правді на тих, що таке чинять. Чи думаєш про те, о чоловіче, – який судиш тих, що таке чинять, а сам таке робиш, – що ти суду Божого уникнеш? Або погорджуєш багатством його доброти, поблажливости і довготерпеливости, не знаючи, що Божа доброта тебе веде до покаяння? Та ти жорстокістю твоєю і нерозкаяністю серця збираєш гнів на себе в день гніву, коли об’явиться правдивий суд Бога, що віддасть кожному за його вчинками: тим, що витривалістю в добрім ділі шукають слави, чести і нетління – життя вічне; а сварливим та неслухняним правді, але слухняним кривді – гнів та обурення» (Рим 2, 1-8).

Є дві крайнощі по відношенню до провини: перша – це засудження, друга – це виправдання гріха, яке деякі можуть помилково вважати милосердям, проте така поблажливість до гріха також небезпечна. Засудження другої людини – це спосіб не бачити власної провини, а часом і підсвідомою реакцією на почуття провини в своєму серці. Якщо я сам не зустрівся з милосердям Божим, то не зможу бути милосердним до інших. Найчастіше в засудженні інших ми помічаємо, що самі в подібній справі не без гріха. Якщо в мені є прагнення засудити замість того, щоб виявити милосердя і пробачити, це явний знак, що ще не все я в своєму серці я віддав милосердю Божому, є ще якісь гріхи, які я боюсь відверто визнати перед собою і Богом.

Господь Ісус не виправдовує гріх, але пробачає, кажучи: «То і я тебе не осуджую. Йди та вже віднині не гріши.» (Йн 8,11)